Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Переходячи до розгляду деталей, спершу, мабуть, варто сказати, що є тверді докази того, що принаймні за часів Платона (та Арістотеля) чітко бачили звернення проблеми егалітаризму до двох цілком тотожних протиставлень — греків та варварів, з одного боку, і панів (чи вільних людей) та рабів, з іншого боку; див. прим. 13 до розділу 5. Існують серйозні свідоцтва того, що афінський рух за відміну рабства в V ст. до н. е. не обмежувався кількома інтелектуалами, такими як Евріпід, Алкідам, Лікофрон, Антифон, Гіппій тощо, але мав великий практичний успіх. Цс свідоцтво міститься в одностайних повідомленнях ворогів афінської демократії (надто «Старого олігарха», Платона, Арістотеля; див. примітки 17, 18 та 29 до розділу 4 та прим. 36 до розділу 10).
Тепер, якщо розглянути в такому ракурсі ці обмежені, як усі погоджуються, наявні докази існування космополітизму, з'ясується, що ці докази досить переконливі — за умови, що ми станемо вважати доказами нападки ворогів цього руху. Інакше кажучи, якщо ми бажаємо визначити його справжнє значення, то нам потрібно повністю враховувати випади Старого олігарха. Платона та Арістотеля проти гуманістичного руху. Отож, Старий олігарх (2, 7) критикує Афіни за еклектичний космополітичний спосіб життя. Платонові нападки на космополітичні та інші подібні тенденції, хоч і нечасті, але особливо цінні. (Я маю на увазі такі фрагменти, як «Держава», 562 е-563 а: «громадяни, переселенці та іноземці — усіх їх зрівняють» — цей уривок слід порівняти з іронічним описом у «Менексені», 245 c-d, де Платон саркастично вихваляє Афіни за їхню послідовну ненависть до варварів: «Держава», 494 c-d; звісно, в цьому контексті слід також розглянути фрагмент «Держави», 469 b-471 с. Див. також закінчення прим. 19 до розділу 6. (Правий був Тарн стосовно Александра чи помилявся, навряд він був до кінця щирим щодо розмаїтих тверджень про цей рух п'ятого століття, які дійшли до наших днів, наприклад Антифонта (див. ст. 149, прим. 6 його праці), Евріпіда, Гіппія, Демокріта (див. прим. 29 до розділу 10), Діогена (ст. 150, прим. 12) та Антисфена. Не думаю, що Антифонт хотів лише наголосити на біологічній спорідненості людей, оскільки він безперечно був соціальним реформатором, і вислів «за природою» означав для нього «по правді». Ось чому я практично переконаний, що він критикував розрізнення греків та варварів, як цілком вигадане. Тарн коментує фрагмент Евріпіда, де твердиться, що шляхетна людина може блукати світом, як орел небом, зауважуючи, що «він знав, що орел має постійний дім-скелю». Проте це зауваження не до кінця передає зміст фрагмента, оскільки для того, щоб бути космополітом, не обов'язково слід відмовлятися від свого постійного дому. У світлі всього цього я не розумію, чому Діогенове значення було чисто «негативним», якщо на питання «Звідки ти?» він відповів, що він космополіт, громадянин цілого світу, надто коли зважити на подібну відповідь («Я — належу світові»), приписувану Сократові, та слова Демокріта («Для мудреця відкриті всі країни, бо батьківщина видатної душі — цілий світ»; див. Д5 фрагмент 247, справжність якого Тарн і Дільс піддають сумніву).
Антисфенів монотеїзм слід також розглядати у світлі цього свідоцтва. Безперечно, що його монотеїзм відрізняється від племінного чи виняткового монотеїзму іудеїв. (Якщо повідомлення Діогена Лаертського (VI, 13) про те, що Антисфен викладав у гімназії для «незаконнонароджених» у Кіносаргу правдиве, тоді випливає, що Антисфеи повинен був навмисно наголошувати на своєму змішаному та варварському походженні. (Тарн напевне правий, коли вказує (ст. 145). що Александрів монотеїзм був пов'язаний з ідеєю єдності людство. Але те саме слід сказати про ідеї циніків, на які, гадаю (див. попередню примітку), вплинув Антисфен, а через нього і Сократ. (Пор., зокрема, свідоцтва Цицерона в «Тускуланських бесідах», V, 37 та Епіктета, І, 9, І з Діог. Лаерт., VI, 2, 63-71; а також фрагмент з «Горгія» 492 е, з Діог. Лаерт., VІ, 105. Див. також «.Єпіктет». III, 22 та 24.)
З огляду на це, мені не здалося таким уже неймовірним, що Александра по-справжньому надихнули, як повідомляють перекази, Діогенові ідеї, а отже, і егалітаристські традиції. Втім, зважаючи на критику Тарна Бадіаном (E. Badian. Historia. 7, 1958, pp. 425 ff.), я схильний заперечити Тарнове твердження, але, звісно, не відмовляючись від своїх поглядів на рух, що відбувався у V ст.
8.49. Див. «Держава», 469 b-471 с, надто 470 b-d та 469 b-с. Тут і справді ми виявляємо (див. наступну примітку) сліди чогось подібного до запровадження нового етичного цілого, ширшого за місто-державу, а саме — згуртованість вищістю еллінів. Як і слід було чекати (див. наст. прим. (1) (б)), Платон досить детально розробляє цю точку зору. * (Корнфорд правильно резюмує зміст цього фрагмента, кажучи, що «Платон не виражає жодних гуманістичних симпатій, що виходять за межі Еллади»; див. Платонову «Державу», видану Дж. Адамом у 1941 p.. ст. 165). *
8.50. У цій примітні зібрано додаткові аргументи щодо інтерпретації фрагмента 473 е «Держави» та «проблеми Платонового гуманізму». Я хочу тут висловити подяку моєму колезі проф. Г. Д. Бродхецу, чия критика допомогла мені доповнити та внести ясність у мою аргументацію.
(1) Одна з типових Платонових тем (див. методологічні зауваження. «Держава», 368 с, 445 с. 577 с та прим. 32 до розділу 5) — це протиставлення та порівняння індивіда з цілим, тобто з містом-державою. Введення нового цілого, ще ширшого, ніж місто, а саме людства, стало б для холіста важливим кроком, який вимагав би (а) підготовки та (б) деталізації, розвитку. (а) Замість такої підготовки ми виявляємо згаданий вище фрагмент про протиставлення греків варварам («Держава», 469 b-471 с). (б) Замість розвитку ми знаходимо, щонайбільше, усунення такого розпливчастого вислову, як «раса людей». По-перше, одразу за ключовим фрагментом, який ми розглядаємо, тобто місцем, де йдеться про філософа-царя («Держава», 473 d-e), це розпливчасте формулювання трапляться у перефразованому вигляді — як резюме чи завершення цілої промови. У цьому перефразованому формулюванні типове Платонове протиставлення місто — індивід підмінює протиставлення місто — людська раса. Ось воно: «Ніякий інший устрій не зробить державу щасливою,
