Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

ані в приватному житті, ані в житті міста». По-друге, до подібного висновку можна дійти, якщо проаналізувати шість повторів чи варіацій (а саме 487 е, 499 b, 500 с, 501 с, 536 а-b, що обговорюються у прим. 52 до цього розділу, а також підсумки в 540 d-e з доповненням 541) ключового фрагмента, який ми розглядаємо (тобто «Держава». 473 d-e). У двох таких варіаціях (487 е та 500 е) згадано лише місто; в усіх інших протиставлення місто — людська раса поступається місцем типовому Платоновому протиставленню місто — особистість. Ніде більше ми не виявляємо алюзій на начебто платонівську ідею про те, що лише софократія здатна порятувати не тільки міста, що страждають, але й страждаюче людство. З огляду на все сказане, стає зрозумілим, що у всіх перелічених випадках Платон тримався свого звичайного протиставлення (втім, не бажаючи наголошувати на ньому в цьому зв'язку), можливо, в тому розумінні, шо лише софократія може здобутися на стабільність та щастя — божественний спокій — у будь-якій державі, так само, як і для кожного її окремого громадянина та його нащадків (серед яких, інакше, неминуче зросте зло — зло виродження).

(2) Термін «людський» (anthropinos) Платон, як правило, вживає або у протилежність до «божественного» (і, відповідно, часто у трохи зневажливому значенні, надто в тих випадках, коли треба наголосити на обмеженості людського знання чи людського мистецтва; див. «Тімей», 29 c-d; 77 а, або «Софіст», 266 с, 268 d, чи «Закони», 691 е та наст., 854 а) або в зоологічному смислі, у протилежність до тварин, приміром, орлів, або стосовно їх. Ніде, за винятком ранніх сократівських діалогів (про цей один виняток див. пункт (6) цієї примітки) я не виявив, щоб цей термін (або термін «людина») було вжито в гуманістичному значенні, тобто у значенні, яке вказує на те, що долає національні, расові чи класові відмінності. Навіть «ментальне» використання терміна «людський» трапляється нечасто. (Я маю на увазі таке вживання, як у «Законах», 737 b — «нелюдське невігластво».) По суті, крайні націоналістичні погляди Фіхте та Шпенглера, процитовані у тексті до прим. 79 до розділу 12. точно передають Платонове вживання терміна «людський», як таке, що виражає радше зоологічну, ніж моральну категорію. Можна навести цілу низку Платонових фрагментів, де зустрічається таке або подібне використання цього терміна: «Держава», 365 d. 486 а, 459 b-с, 514 b, 522 с, 606 е та наст, (де Гомер. який напучує в людських справах, протиставляється Гомерові — творцю гімнів богам), 620 b, «Федон», 82 b, «Кратил», 392 b; «Парменід», 134 е; «Теетет», 107 b; «Критон», 46 е; «Протагор», 344 с; «Політик», 274 d (пастир людського стада, який є богом, а не людиною); «Закони», 673 d, 688 d, 737 b (890 b є, мабуть, ще одним прикладом зневажливого вживання терміна — «людина» тут, певно, майже тотожна «юрбі»).

(3) Звісно, Платон припускає форму чи ідею людини, але було б помилкою думати, що вони репрезентують те, що є спільним для всіх людей; радше, це аристократичний ідеал гордого над-Грека. Саме на ньому базується віра, а не на братерстві всіх людей. Це ієрархія натур, від аристократичних до рабських, у відповідності до більшого чи меншого співпадіння з оригіналом. Отже, розумом, як боги, наділені не всі люди (Timey., 51 e; див. Aristotle, текст до прим. 3 до розд. 11).

(4) Громадяни, якими населене «Небесне місто» (Rep., 592b), як правильно вказав Адам, не є греками. Але воно наслелене й не людьми, а, радше, над-Греками, найвіддаленішими від варварів.

(5) Важливо наголосити, що в 499 c-d різниця між греками й варварами зтерта не більшою мірою, ніж між минулим, сучасним і майбутнім. Платон намагається представити всеохоплююче узагальнення в просторі й часі.

Підсумовуючи, я не можу знайти в нього нічого, крім ворожості до гуманістичної ідеї єдності людства, охоплюючої всі раси і класи. Я впевнений, що, якщо хтось знайде щось подібне, він ідеалізує Платона, відмовляючись бачити зв'язок між аристократизмом і антигуманізмом з одного боку і теорією Ідей з іншого. Див. також прим. 51, 52 і 57.

* (6) Наскільки мені відомо, є лише одне реальне виключення, один фрагмент з Платонових творів, який являє кричущий контраст з вищевказаним. Це фрагмент з «Теетета», 174 e-f, покликаний продемонструвати широту поглядів і універсалізм філософа: «У кожної людини є безліч предків, серед яких є як багаті, так і бідні, як королі, так і раби, як варвари, так і греки.» Цей цікавий і, безперечно, гуманістичний фрагмент наглошує на спільності хазяїв і рабів, греків і варварів і нагадує про всі теорії, проти яких так гаряче бореться Платон. Я не знаю, як примирити цей фрагмент з іншими поглядами Платона, крім вказівки на те, що він, скоріш за все, як в «Горгії», є непоміченим Платоном залишком впливу Сократа. *

8.51. Алюзія на 546 a-b та 546 d-e.

8.52. Republic, 456 d-f. Щодо стурбованості Платона расовим виродженням, див. текст до приміток 6, 7 та 63 до розділу 10, у зв'язку з примітками 39 (3) та 40 (2) до розділу 5.

* Щодо фрагмента про мученика Кодра, процитованого у наступному абзаці тексту, див. «Бенкет», 208 d, що повніше цитується у прим. 4 до розділу 3. P. Айслер («Caucasia», 5. 1928, p. 129. note 237) твердить, що «Кодр» — це доеллінське слово, яке означає «король». Це додає ще кільки штрихів до легенди про автохтонність афінської аристократії. (Див. прим. 11 (2) до цього розділу, прим. 52 до розділу 8 та «Державу», 368 а та 580 b-с.) *

8.53. A.Е. Taylor. РІаto (1908, 1914). р. 122 f. Я згоден з цим цікавим фрагментом до тієї міри, до якої його процитовано в тексті. Втім, я випустив слово «патріот» після слова «афінянин», оскільки я не цілком сприймаю характеристику Платона в тому розумінні, в якому її наводить Teйлор. Про Платонів «патріотизм» див. текст до приміток 14-18 до розділу 4. Стосовно термінів «патріотизм» та «батьківщина» див. примітки 23-26 та 45 до розділу 10.

8.54. «Держава», 494 b: «Хіба не буде така людина найпершою в усьому від самого дитинства?»

8.55. Там же. 496 с: «Про мій власний духовний знак не варто і говорити».

8.56. Пор. те, що Адам каже у своєму виданні «Держави», прим, до 495 d 23 та 496 е 31