Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

* Тих, хто читав книжку Хаєка «Шлях до рабства» (F. A. von Hayek. The Road to Serfdom. 1944), мабуть, здивувала ця примітка, оскільки позиція, якої тримається Хаєк у цій праці, настільки чітка, що не полишає місця для моїх дещо розпливчатих коментарів. Але річ у тім, що моя книжка була видрукована до того, як Хаєк опублікував свою працю. І хоча у своїх ранніх творах він вже накреслив багато провідних ідей, чітке вираження вони здобули тільки в його «Шляху до рабства». І багато ідей, що їх ми нині пов'язуємо з ім'ям Хаєка, були невідомі мені під час написання цієї примітки.

У світлі того, що я знаю тепер про позицію Ф. фон Хаєка, я не вважаю хибним свій опис цієї позиції, хоча, безперечно, тоді я принижував її значення. Можливо, дальші зміни виправлять несправедливість.

(а) Сам Хаєк не став би вживати термін «соціальна інженерія» стосовно будь-якої політичної діяльності, котру він був би готовий захищати. Він заперечує цей термін, тому що пов'язує його із загальною тенденцією, котру він назвав «сцієнтизмом» — наївною вірою в те, що методи природничих наук (чи радше те, що багато людей вважають методами природних наук) повинні давати такі ж вражаючі результати у соціальній сфері. (Див. дві серії статей Хаєка — Scientism and the Study of Society, Economica. IX-XI. 1942-1944 та The Counter-Revolution of Science, іbid,. VIII, 1941,)

Якщо під «сцієнтизмом» ми маємо на увазі тенденцію застосовувати в галузі суспільних наук те, що, на нашу думку, є методами природничих наук, тоді історицизм можна охарактеризувати як одну з форм сцієнтизму. Якщо коротко, то типовий та впливовий аргумент на користь історицизму полягає ось у чому: «Ми можемо передбачати затемнення, чому ж ми тоді не можемо передбачати революції?» Або, якщо викласти його більш продумано: «Завдання науки полягає у передбаченні, отже, завдання суспільної науки повинно полягати у суспільних, тобто історичних передбаченнях». Я спробував спростувати такий аргумент (див. мої праці «Убогість історицизму» та «Припущення та спростування», в останній, зокрема статтю «Передбачення та пророкування та їхнє значення для соціальної теорії» (Prediction and Prophecy, and their Significance for Social Theory, Proceedings of the Xth International Congress of Fhilosophy» Amsterdam, 1948), і в цьому смислі я заперечую сцієнтизм.

Але якщо під «сцієнтизмом» ми розумітимемо погляд, згідно з яким методи суспільних наук значною мірою ті самі, що і природничих наук, тоді я повинен визнати свою «провину» у прихильності до «сцієнтизму». Справді, я вважаю, що наявну подібність між суспільними та природничими науками можна використати для виправлення хибних уявлень про природничі науки, показавши, що їхня схожість на суспільні науки набагато більша, ніж прийнято вважати.

Саме з цієї причини я і далі вживав термін Роско Паунда «соціальне будівництво» у тому розумінні, якого надавав йому сам Роско Паунд і який, на мою думку, позбавлений того «сцієнтизму», від якого слід відмовитись.

Залишивши осторонь термінологію, я й далі гадаю, що погляди фон Хаєка можна трактувати як такі, що підтримують «поступове, поетапне будівництво» у моєму розумінні. З іншого боку, Хаєк висловив свої погляди набагато чіткіше, ніж я окреслив їх у моєму старому начерку. Його погляди, які відповідають тому, що я повинен назвати «соціальною інженерією» (у розумінні Паунда), почасти виражають припущення. що у вільному суспільстві є нагальна потреба у перебудові того, що він характеризує як «правовий каркас»,*

9.5. Брайєн Магі звернув мою увагу на те, що він правильно називає «чудовим викладом доказу де Токвіля» (див. A. de Tocqueville. L'ancien regime).

9.6. Проблема того, чи виправдовує добра мета низькі засоби, певне, виникла з проблем типу: чи слід говорити неправду хворій людині заради спокою її душі, або чи варто тримати людей у незнанні, щоб вони були щасливі, або чи варто розпочинати довгу і криваву громадянську війну з метою встановлення світу миру та краси.

В усіх цих випадках планована дія повинна насамперед призвести до більш безпосереднього наслідку (який називають «засобом» і вважають злом), з тим, щоб згодом можна було досягти вторинного наслідку (названого «метою»), який вважається добром.

Я гадаю, що в усіх цих випадках постають питання трьох типів.

(а) До якої міри ми уповноважені припускати, що дані засоби насправді приведуть до очікуваної мети? Оскільки засоби є більш безпосереднім наслідком, то у більшості випадків вони й будуть певнішим наслідком планованої дії, а мета, через свою віддаленість, буде менш певною.

Питання, що постає у цьому зв'язку,— це питання фактичне, а не питання моральної оцінки. Де, по суті, питання про те, чи можна покладатися на гаданий каузальний зв'язок між засобами та метою, а відтак, на нього можна відповісти, що в разі відсутності прояву гаданого каузального зв'язку мова не йде про засоби та цілі.

Можливо, це так. Але на ділі проблема, яку ми тут розглядаємо, охоплює, певно, найважливіше питання морального плану. Бо попри те, що це питання (чи плановані засоби призведуть до планованого наслідку) фактичне, наше ставлення до цього питання порушує одну з найфундаментальніших моральних проблем — проблему, чи слід покладатися, в таких випадках, на наше переконання у наявності такого каузального зв'язку, або інакше кажучи, чи повинні ми догматично покладатися на каузальні теорії, або чи повинні ми сприймати їх скептично, надто там, де безпосередній наслідок нашої дії сам по собі вважається злом.

Можливо, цс питання і не таке важливе відносно першого з трьох наших прикладів, але воно істотно застосовано до двох інших. Дехто може бути зовсім певним, що у цих двох випадках існує гаданий каузальний зв'язок, але цей зв'язок досить слабкий, і навіть їхня емоційна переконаність може виявитися наслідком намагань притлумити свої сумніви. (Іншими словами, тут приховане протиріччя між фанатиком та раціоналістом у сократівському розумінні, тобто людиною, котра намагається збагнути власну інтелектуальну обмеженість.) Ця проблема набуватиме тим більшого значення, чим більше зло криється в «засобах». Безперечно, один із найважливіших моральних обов'язків полягає у можливості виховати в собі скептичне ставлення до каузальних теорій, зберігши при цьому інтелектуальну скромність.

Але припустімо, що гаданий каузальний зв'язок існує чи, іншими словами, існує ситуація, за якої можна говорити про засоби та цілі. В такому разі нам слід розрізняти ще два питання.

(б) Якщо припустити, що гаданий каузальний зв'язок існує і що в