Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
(3) Якщо така моя інтерпретація цього уривка правильна, то можна припустити наявнісь зв'язку між Платоновим переконання у важливості расового виродження та повторюваною ним порадою, що слід підтримувати незмінною кількість членів правлячого класу (ця порада показує, що соціолог Платон усвідомлював небажані наслідки зростання чисельності населення). Платонів спосіб думання, описаний наприкінці нього розділу (див. текст до прим. 45, а також прим. 37 с до розділу 8), і, зокрема, те, як він ставиться до Одного монарха, Небагатьох тимократів та до Більшості, що для нього уособлює лише юрбу, міг підштовхнути його до переконання, що збільшення чисельності є рівнозначним погіршенню якості. (Щось поді6не і справді припускається в «Законах», 710 d.) Якщо ця гіпотеза правильна, то він легко міг дійти висновку, що зростання населення взаємопов'язане і, можливо, навіть зумовлене расовим виродженням. Оскільки зростання населення було, по суті, головною причиною нестабільності та розпаду ранніх грецьких племінних суспільств (див. примітка 6, 7 та 63 до розділу 10 та текст), ця гіпотеза пояснила б, чому Платон вважав, що «справжньою» причиною було расове виродження (що узгоджується з його загальними теоріями «природи» та «зміни»). *
5.40. (1) Або «у недозволений час». Адам наполягає (прим. 546 d 22), що замість «у недозволений час» слід перекладати «несвоєчасно». Зауважу, що інтерпретація від цього не залежить: вона цілком сумісна з перекладами і «несвоєчасно», і «неправильно», і «у недозволений час», і «не до пори». (У Платона цей вислів первісно означав щось на кшталт «протилежне належній мірі». Як правило, в нього вкладають зміст «у недозволений час».)
* (2) Стосовно Платонового зауваження щодо «змішування» чи «домішування» можна помітити, що Платон, мабуть, підтримував примітивну, але популярну за його часів теорію спадковості (якої очевидно й досі додержуються окремі конярі), згідно з якою в нащадка є порівну «домішків» від характерів чи «природ» обох його батьків, і що їхні характери чи «здібності» (витривалість, прудкість тощо або, відповідно до «Держави», «Політика» та «Законів», шляхетність, мужність, щирість та самообмеження тощо) змішуються у потомстві пропорційно до кількості предків (дідусів, прадідусів і т. д.), які мали ці риси характеру. Відповідно, мистецтво селекції грунтується на розсудливому і науковому — математичному чи гармонійному — змішуванні натур. Див., зокрема, «Політик», царське мистецтво управління чи випасу людського стада порівнюється з мистецтвом ткаля, коли царствений ткаль повинен навчитися сполучати самовпевненість із самообмеженням. (Див. також «Державу», 375 с-е і 410 с та наст.; «Закони», 731 b і примітки 34 та наст. до розділу 4, примітки 13, 39 та наст. до розділу 8 і текст.) *
5.41. Про Платонів закон соціальних революцій див., зокрема, прим. 26 до розділу 4 та текст.
5.42. Дж. Б. Шоу вживає термін «метабіологія» у тому ж розумінні, тобто для означення форми релігії. (Див. передмову до «Назад до Мафусаїла», а також прим. 66 до розділу 12.)
5.43. Див. Адамову примітку до «Держави», 547 а 3.
5.44. Про критику того, що я називаю «психологізмом» у методі соціології, див. прим. 19 до розділу 13 та 14, де розглядається популярний досі методологічний психологізм Мілля.
5.45. Часто кажуть, що Платонову думку не можна протискувати в «систему»; ось чому мої спроби в цьому абзаці показати систематичну єдність Платонової думки, яка очевидно базується на піфагорейській таблиці протилежностей, ймовірно, викличуть критику на мою адресу. Та я переконаний, що така систематизація є необхідною перевіркою будь-якої інтерпретації. Помиляються ті, хто вважає, що інтерпретація їм не потрібна і що вони можуть «зрозуміти» філософа чи його працю, сприймаючи його таким, «яким він є», чи його працю такою, «якою вона є». Вони не можуть не інтерпретувати як людину, так і її працю, але без усвідомлення тієї обставини, що вони інтерпретують (що на їхні погляди впливає традиція, темперамент тощо), їхня інтерпретація неминуче набуде форми раціональної реконструкції і повинна бути систематичною, вона повинна спробувати відтворити філософову думку у вигляді стійкої споруди. Див. також, що А. Юїнг каже про Канта (A. С. Ewing. A. Short Commentary on Kant's Critique of Pure Reason, 1938, p. 4): «...насамперед слід припустити, що видатний філософ не завжди суперечить собі, а відтак, якщо є лише дві інтерпретації Канта, одна з яких послідовна, а друга — суперечлива, то слід віддати першій перевагу перед другою, якщо тільки це можливо. Безперечно, ці слова можна застосувати й до Платона і до поняття інтерпретації взагалі.
Прим. до розд. 6
6.1. Див. прим. 3 до розділу 4 і текст, надто наприкінці абзаца. Див. далі прим. 2 (2) до розділу 4. Стосовно формули «Назад до природи» я хотів би звернути увагу читачів на ту обставину, що Руссо відчував потужний вплив ІІлитона. Справді, навіть побіжний погляд на «Соціальний договір» виявляє безліч аналогій, а надто з тими уривками із Платонових праць, де мовиться про натуралізм, і які було прокоментовано у попередньому розділі. Див. надто прим. 14 до розділу 9. Є також цікава схожість між «Державою», 591 а та наст. (і «Горгієм», 472 е та наст., де подібна ідея зустрічається в індивідуалістичному контексті) і знаменитою теорією покарання Руссо (та Гегеля). Е. Баркер (Е. Barker. Greek Political Theory, I, .188 f.) правильно підкреслює Платонів вплив на Руссо. Проте він не помітив сильного елемента романтизму у Платона. До того ж, не завжди визнають той факт, що сільський романтизм, що вплинув як на
