Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
5.23. Див. «Закони», 892 а та с. Про доктрину спорідненості душі та «ідей» див. також прим. 15 (8) до розділу 3. Про спорідненість «природ» та «душ» див. Арістотель, «Метафізика», 1015 а 14, процитовані уривки із «Законів» і фрагмент 896 d-e: «душа живе у всьому, що рухається...»
Порівняйте ці фрагменти також із тими, де «природа» і «душа» незаперечно вживаються як синоніми: «Держава», 485 а-485 е-486 а та d, 486 b («природа»); 486 b та d («душа»), 490 е-491 а («природа» та «душа»), 491 b («природа» та «душа») і багато інших (див. також прим. Адама до 370 а 7). Про спорідненість «природи», «душі» та «раси» див. 501 е, де вирази «філософські натури» чи «душі» в аналогічних фрагментах замінюються на вираз «раса філософів».
Є також спорідненість між «душею» чи «природою» та соціальним класом чи кастою, див., наприклад, «Держава», 435 b. Зв'язок між кастою і расою є фундаментальним, бо від самого початку (415 а) Платон ототожнює касту з расою.
«Природа» вживається у значенні «талант» чи «стан душі» в «Законах», 648 d, 650 b, 655 е, 710 b, 766 а, 875 с. Первісність чи вищість природи над мистецтвом проголошується в «Законах», 889 а та наст. Про «природне» в розумінні «правильне» чи «справжнє» див. «Закони», 689 d та 818 е відповідно.
5.24. Див. фрагменти, процитовані у прим. 32 (1) (а) та (в) до розділу 4.
5.25. Сократова доктрина автаркії згадується у «Державі», 387 е (див. ще «Апологія Сократа», 41 с та наст., а також Адамову примітку до «Держави», 387 d 25). Це лише один із кількох розпорошених Платонових уривків, в яких згадується Сократове вчення і котрі прямо суперечать центральній доктрині «Держави», як це було продемонстровано в тексті (див. також прим. 36 до розділу 6 і текст). Цю суперечність можна побачити, співставивши цитовані уривки з фрагментом 369 с та наст, і з багатьма іншими уривками.
5.26. Див., наприклад, уривок, процитований у тексті до прим. 29 до розділу 4. Про «рідкісні та непересічні натури» див. «Держава», 491 а-b та багато інших уривків, зокрема «Тімей», 51 е: «боги діляться розумом лише з небагатьма людьми». Про «соціальне середовище» див. 491 d (див. також розділ 23).
Тоді як Платон (а також Арістотель — див., зокрема, прим. 4 до розділу 11 і текст) наполягав, що ручна праця веде до деградації, Сократ, певно, підтримував зовсім протилежну точку зору (див. Ксенофонт, «Спогади», II, 7, 7-10. Ксенофонтову розповідь до певної міри підтверджує ставлення Антисфена та Діогена до ручної праці; див. також прим. 56 до розділу 10).
5.27. Див., зокрема, «Теетет», 172 (див. також коментар Корнфорда до цього уривка у книзі: F. М. Cornford. Plato's Theory of Knowledge). Див. також прим. 7 до цього розділу. Елементи конвенціоналізму у Платоновому вченні, певно, можуть пояснити, чому ті, хто мав доступ до Протагорових праць, відмічали їхню подібність до «Держави» (див. Діоген Лаерт., III, 37). Лікофронова теорія договору розглядається у примітках 43-45 до розділу 6 (а надто у прим. 46) та в тексті.
5.28. Див. «Закони», 690 b-с, а також прим. 10 до цього розділу. Платон згадує Піндарів натуралізм ще в «Горгії», 484 b, 488 b та «Законах», 714 с, 890 а. Про протистояння «зовнішнього примусу», з одного боку, та (а) «вільною дією», (б) «природою», з іншого, див. «Держава», 603 с та «Тімей», 64 d. (Див. також «Держава», 466 c-d, процитований у прим. 30 до цього розділу.)
5.29. Див. «Держава», 369 b-с. Це — частина теорії договору. Наступна цитата, що є першим формулюванням натуралістичного принципу у досконалій державі,— це уривок 370 а-с. (Про натуралізм у «Державі» вперше згадує Главкон в уривку 358 е та наст., втім, він викладає точку зору, з якою Платон не міг погодитись.)
(1) Про дальший розвиток натуралістичного принципу розподілу праці, а також про те, яку роль цей принцип відіграв у Платоновій теорії справедливості, див., зокрема, текст до прим. 6, 23 та 40 до розділу 6.
(2) Про сучасну радикальну версію натуралістичного принципу див. Марксове формулювання комуністичного суспільства (запозичене у Луї Блана): «Від кожного за здібностями, кожному за потребами!» (Див. Handbook of Marxism. Ed. by E. Burns, 1931, p. 752.) і прим. 8 до розділу 1); див. також прим. 3 до розділу 13 і прим. 48 до розділу 24 та текст.)
Про історичні корені цього «принципу комунізму» див. Платонону максиму «у друзів усе спільне, що вони мають» (див. прим. 36 до розділу 6 і текст; стосовно Платонового комунізму див. також прим. 34 до розділу 6 та прим. 30 до розділу 4 і текст) і порівняйте ці уривки з «Діяннями святих апостолів»: «А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним... і всім їх ділили, як кому чого треба було» (2, 44-45).— «Бо жоден із них не терпів недостачі: бо... роздавалося кожному, хто потребу в чім мав» (4, 34-35).
5.30. Див. прим. 23 і текст. Всі цитати в цьому абзаці взято із «Законів»: (1) 889 a-d (див. дуже схожий уривок у «Теететі», 172 b); (2) 896 с-е; (3) 890 е-891 а.
Сказане далі може послужити ілюстрацією до того, що мовиться в наступному абзаці та тексті (тобто, до мого твердження про нездатність Платонового натуралізму розв'язувати практичні проблеми). Багато натуралістів твердили, що чоловіки та жінки різні «за природою» — як фізично, так і духовно — а відтак вони повинні виконувати різні функції у суспільному житті. Платон, однак, вживає цей же аргумент, щоб довести протилежне, бо, заперечує він, хіба собаки обох статей не придатні в рівній мірі для сторожіння та полювання? «Погодься,— пише він («Держава», 466 c-d),— що жінки... разом з чоловіками повинні нести сторожову службу і полювати разом, як із собаками... Такі їхні дії є вкрай бажаними, оскільки вони не суперечитимуть природі, а перебуватимуть у цілковитій відповідності до природи взаємин статей». (Див. також
