Українська література 17 століття - Автор невідомий

— Не бойся, товаришу милий! Я днесь кролем, а вночі бив-єм злодій. Я єст твой товариш, которого ти по лиці ударив. Але я ті того прощаю. Не бойся, не гадай нічого злого. Ти єст мой вірний приятіль. Єдно тя прошу: єсли то єст правда, що мя мой маршалок хоче днесь отровити, будеш од мене великую ласку мати.

Тут ся йому злодій у ноги поклонив і рек:

— О найясніший кролю, пане мой! Одпущай, твоя милость, мою злость, бо я розумів, же тото простий хлоп зо мнов ходить. А то, пане мой, єст то правда, іж то твоїй милості зготовлено отрову. Але ся не бой, я тебе пораджу, як маєш із тим чинити.

По том кроль казав йому дати шати дорогії, і посадив його попри себе вмісто гостя, і казав йому дати пити.

Тут йому рече товариш:

— Кролю милий! Такова єст на тя порада маршалкова із жоною його, іж то коли тя зазовет до себе на гостину, дасть тобі чашу золотую першую. А буде пильно тя просити із своєю панею, аби-сь ти за їх здоров’я тую чашу ізповнив. Але ти, кролю милий, не слухай їх лукавствія, хоч би тебе як лестили. Але ти його самаго пригрози, свойого злого ворога, що тобі ізготовав, нехай то поживе.

А коли кроль сидів у столу, прийшов маршалок, станет кроля просити до свойого дому на гостину. Уставши, кроль пошов і узяв товариша свойого вмісто гостя. І коли там сів кроль, станет теди перед кролем маршалок со женою своєю, почнуть його віщовати розмаїтими слови лесними, яко вороги лукавії.

А товариш йому рек потиху:

— Кролю милий! Єсли хоч здоров’я своє заховати, не слухай їх лукавствія.

По том маршалок, узявши злотий погар у руки, поставив перед кролем, з лютою трутизною, смертельним ядом змієвим. І, поклонившися, станет його барзо умильно а розмаїто просити, аби то за їх здоров’я і за їх любов тую чаш> ізповнив.

А кроль, узявши тоту чашу, поставив її пред маршалка, станет говорити, рекучи:

— Мой наймильший слуго! Дякую ті за такую вашу любов і приязнь противко мні. Але то іначе й не может бити, єдно ти мусиш до мене, пана свойого, перше поклонити за доброє здоров’я, а я по том поклоню до твоєї панії.

Рек маршалок:

— Кролю милий, не приналежно мні перше од кроля з королевського погара пити, бо то вашей милості насипано во ім’я кролевськоє.

А кроль йому рек:

— Юж ти на тоє нич не гадай. Коли я тобі позваляю, мусиш то учинити. А єсли бе-сь не хотів, то мой міч, а твоя шия.

Тут ся кроль на нього опалив і розказав слугам своїм :ілстати його од двері, аби не утік. А сам рече:

— Юж ти мусиш пити, єсли ти мі вірний слуга, або горло своє утратиш.

Тут ся маршалок убояв і мислив сам собі:

— Єднако юж мні живому не бити, хоч пити, хоч не пити.

Узявши погар у руки з трутизною, став пити не по волі,

і рече:

— Уживай то сама, душе, що єси била пану зготовила.

То рекши, випив тоту злую, лютую трутизну. А скоро

випив, зараз упав і здох, і став ся пукати люто.

Видівши то, кроль похвалив небесного бога. А жону його казав розволочити коньми по полю. І побив ворогов своїх. А товариша свойого учинив маршалком. Посадив його на вшитком том панстві, учинив його першим по собі і шановав його барзо пристойне, як своє здоров’я.

І жив кроль в радості великой, у годності, у щастю, в мирі, в добром покою. Доконав живота свойого, умер смертію великою, славною, яко кроль і монарха великий, і погребен з честію великою.

Богу же нашому слава всегда, і нині, і прісно, і во віки віком. Амінь.

СЛОВО

ОД ПАТЕРИКА О ПОКУТІ, ЯК ОНА ЧОЛОВІКОВІ ГРІШНОМУ ЄСТ ПОЖИТЕЧНА, ХТО ЄЯ ПО ПРАВДІ ВИДЕРЖИТЬ,

ХОЧ 1 НЕ НАВІКИ ЧАС, АБИ ПО ПРАВДІ

Часу єдиного ішли люде християнськії у пост великий до святого Антонія сповідатися. Ішло їх много мужей і жен. Ішли попри єдин замок, у котором то замку мешкав єдин пан злий а не милостивий, жовнір, лях, которий завше хулив нашу віру християнськую і насмівався з християн православних.

І призвав до себе, станет їх питати, рекучи:

— Що єсте за люде? Где ідете? Чого і по цо?

А оні рекли йому:

—• Ідеме, пане, до святого Антонія сповідатися.

А он ся почав сміяти з них і поругався їм і святому Ан-тонію.

А коли прийшла нощ, видів во сні пекельнії муки, до которих то мук чорнії муринове волокли його і хотіли його там уверечи.

Тут прийшов святий Антоній і рек йому:

— Єсли бе-сь ся сповідав і християнської віри не хулив, я би тебе оборонив од тих муринов.

А он ся появ тото чинити.

А святий Антоній пережегнав муринов крестом святим, а они щезли, яко дим.

А жовнір ся пробудив од сна і у страху бив; а, дождавши світа, осідлавши коня, не повідаючи нікому ніч, поїхав до святого Антонія. А так пошов, же не знали ані пані його, ані жадний челядник його. І прийшовши до святого Антонія, почав ся сповідати по правді ушитких гріхов своїх. І тото повів, як видів муки пекельнії, і як його муринове волокли там, і як його святий Антоній виратовав од тих муринов страшних.

Слишавши то, святий Антоній почудувався і прославив господа бога, ведущого грішних на покаяніє і поучив жовніра страху божого.

Станет його жовнір молити, аби йому дав покуту якую.

А святий Антоній рече йому:

— Єст, пане, у твоїм місті єдина церков залишена, которая стоїть у ворот перед містом. А ти переночуй в ній сію ноч. І тото ті даю покуту за вшитко.

А оний пан обіцяв то так учинити: переночувати у той пустой церкві. І, поклонившися святому Антонію, узявши благословеніє, поїхав додому.

А вже ся било примеркло. І приїхав до тоєї церкви пустої. Ніхто його не видів. Прив'язав коня у двері. А сам, уйшовши во церков, затворившися, прикляк на коліна і против царських дверій став ся богу молити со слізьми за гріхи своя.

А коли било опівночі, позавидів диявол, іж то його чоловік удався на покуту. Хотячи його одтоль вигнати і з дороги доброї [збити], учинився хлопцем панським і, прийшовши к ньому, станет говорити,