Українська література 17 століття - Автор невідомий

А кгди по тім господь бог иавідив Катиліну, же, зачавши, дванадцять синов за єдним разом породила, в той час гріх свой познала і невинность оної невісти признала. А кгди, породивши, боялася пана, би і її чужоложством не почитали, а под час небитності панської, яко був на польованшо, радилася, баб з плачем і встидом собі чинила, хотячи пред паном потаїти. І так, намовивши бабу, казала однонадця-теро діток взяти і в воду потопити, тілько єдного пану указати.

Оная баба, забравши діти в мідницю, ішла до води, кгде її поткав пан, ідучи з польовання а запитав баби, що би несла.

Рекла:

— Вижлята вилєгли в панеї в покою і, не хотячи терпіти їх скомлення, казала потопити.

Що мисливець при пану зачувши рекл:

— Погоди, бабо, оберу собі вижелка якого.

Она, ся боронячи, мовила:

— Пане, все сучки.

Пан рік:

— Дай мі щокращоє обрати на бидло.

Она зась рекла:

— І що ж би ся ваша милость поганити мів ними, кгди ж єще єст мокрії.

Втом взяли дітки плакати. Що пан, учувши голос, одміп-ний од собачого, казав з фуком одкрити. А кгди обачпв, здумів.ся і питав.

Баба му всю пригоду повідала.

-• 3 чого ся пан здумів барзо. По тім рекл бабі:

— Под горлом тобі заказую, аби-сь то панеї не казала. А іди за мною до млинарки, котрая, слишу, также нині породила, і оддай моїх там.

А пришедши, закликали млинара.

І мовив пан:

— Мельнику, ово ж прошу тя і розказую, аби-сь то для мене учинив і тії діти одинадцятеро візьми к собі на виховання, а дам ті достаток великий і вольним тя [в] панстві моєм чиню, дам корови і поплачу мамкам великою на [го] родою, тілько би того нікто не знав, але за свої власнії іменуй сини, якоби жона твоя нині породила.

І учинив так мельник.

А пані його жадною мірою не знала, єдним ся сином пред паном хвалила.

А кгди було тому сім літ, діти виховані [були], умислив пан дивнії справи божзськії а вину своєї жони об’явити. Послав всюда до приятелей своїх, просячи на банкет. Котрії ся з’їхали і були в пошануванню. В той час, вчинивши подя-кування, просив о ласку, би ся пригляділи дивним справам і на пам’яті міли.

І рік слузі:

— Іди ж приведи онії вижлята.

Син же його коханий при матці побіг з слугою, пригля-даючися.

І пошли до мельника, кгде повбирав всі хлоп’ята в суконки барв’яні і, припровадивши шесть пар діток єдного возрасту, поставив рядом пред панським столом.

Що пан уйзрівши і встав пред всіми і мовив:

— Мої вдячнії гості, проше, якої би тая матка смерті годна, котрая, такових синов дванадцять заразом породивши, казала з них одинадцять утопити?

Що пані його видячи і чуючи внет омдліла і по тім, падши до ног пану, о милосердіє просила і проступок свой противко богу і оної невісти всім визнала.

За котрую там і всі пана просили а ліпшим бути приятелем діток своїх матку напомипали.

І од тих час потомки їх вижелками ся зовуть.

СЛОВО

К ПРАВОВІРНИМ ХРИСТІАНОМ [ПРО ЦАРЯ COHXOCA],

ЄЖП НЕ ВАЖИТИСЯ ВСЯКОМУ ПРАВОВІРНОМУ ХРИСТІАНИНУ ПРИСЯГАТИ НІ НАПРАВО, НІ НАЛІВО

Був нікоторий цар Сонхос. Імів в себе слуг много. Теди єднрго часу хотіли слуги забити цара Сонхоса. І були в єдном дому, і так собі радили о том, яким би способом могли забити пана свойого.

Теди єден хлопець слухав о той раді, як онії радили в тому дому. І онії слуги не відали о том хлоп’яті. А он од них ховався.

І кгди юж радили о том забиттю пана свойого і хотіли :і дому того вийти, і обачили тоє хлоп’я, і порвали його, і почали його бити, рекучи йому:

— Слухав єси тоєї нашої ради?

І хлоп’я так повідало:

— Не слухав і не чув о вашой раді.

А тот хлопець не повідав їм для т.ого, що он слухав, бо хотів пану свойому сказати.

І єдин нікоторий слуга Санхосов так повідав на хлоп’я:

— Будемо його добре бити, і он нам о том сповість, слухав ли іли не слухав.

В тот час били його нещадно і задали йому сто ран.

І оний хлопець нічого їм не повідав, хотячи пану свому сказати.

І хотіли тоє хлоп’я стратить, голову йому одсіщи.

Теди тоє хлоп’я, боячись наглої смерті, і повідало о том.

Теди тія слуги, боячися пана свойого, і не стинали його, рекучи єдин з другим:

— Нехай он нам присягнет, жеби пану свойому і царю нашому Сонхосу не сказав, а ми пустимо його живого.

А оний хлопець тилько хотів уже пану свойому повідать

о той мові, яко слуги Сонхосові змовлялися забити пана свойого, царя Сонхоса, для того, іж би он їх постинав. І тії слуги так рекли на оной своїй раді: «Кгди цар наш Сонхос поїде на поле, і ми його в тот час заб’ємо».

І тоє хлоп’я онії слуги [з] тої присяги пустили його, що он їм присяг.

А коли ж було тому кілька неділь, хотів цар Санхос їхать на поле.

І тоє хлоп’я, боячися присяги божої, не повідав пану свойому, царю Сонхосу тоєї ради, і [ж] мовили слуги [об] царю Санхосу, не хотів душі своєї уломити і престолом божіїм подвигнути, що був присягнув і не смів повідати, але почав у коней попруги різати і сідла ламати.

І почали конюшії царю мовити:

— Царю, нікоторія тут у нас попруги ріжуть у сідел і за плот кидають. Що єст тому за причина?

Цар же Санхос зараз казав другії сідла побрати і коні посідлати. І казав стерегти, хто так недобре чинить.

І єдного часу постерегли, аж оноє хлоп’я попруги ріжет у сідел, і порвали його, і привели до царя.

Рек цар до хлоп’яти:

— Що тому за причина, же ти так броїш?

Хлоп’я оноє так повідало:

— Царю, присягу єсь-ми учинив, не могу тобі причину тую повідать.

Рекл цар Санхос:

— Не бойся, сповіж мі.

Хлоп’я тоє і повторило царю:

— Не могу тобі повідати, бо єсь-ми присягнув живому богу. Бо єсли би мів єсь-ми тобі тую причину сповідать, тогда престолом божіїм подвигнув єсь-ми і сили