Українська література 17 століття - Автор невідомий

— О пане, добродію мой! Що ту чиниш? А то ми і пані твоя через день тебе іскали і не могли-сьме тя знайти. Устань, твоя милость, іди до замку. А коня твойого вовці із’їли.

Рек йому жовнір:

— Скурвий сине! Хлопче, не волай, би тя забито. Нехай конь гине, а в мене єще суть коні. А ти собі іди там преч од мене до дябла. А- я одтоль не пойду, бо мі то дано за покуту.

І перекрестився крестом. А диявол пропав од нього. А жовнір молився богу прилежво.

Мислив диявол, що би чинити? Прийшов со іншими дияволами во місто кметі[в]. Прийшовши к ньому, стали говорити:

О пане наш, що тут чиниш? А то ся місто імило і горить моцно, і близько замку юж, і на замок огень мече. Может і церков тота ся імити.

А он їм рек:

— Ідіте, хлопи, гоніте людей і гасіте місто і замку стере-Іі го, як вам голови милі. А я одтоль тепер не пойду, бо то мі дано за покуту.

І пережегнався крестом. А біси пропали.

Став диявол мислити, що би з ним чинити. І, учинившися і діїим полозом великим, виліз з єдного кута церковного і пустив зо рта свойого огень. І прийшовши близь против нього, іючнет на нього огнем сапати, страшно сичати, свистати, хотячи його вигнати вон з церкви.

А жовнір і на того ніч не гадав. І станет говорити:

— Вижу я, дябле, же ти дябол. А і ти одтоль не вистра-іпиш мя, бо то мі дано за покуту.

І верг на нього крест, а диявол пропав од нього. А он ся моцно молить богу.

По том дияволи учинили огень около церкви, чисто запалили церков, а самі почали кричати, рекучи:

— Пане, пане! Що ти ся стало? Ото юж церков горить! Утікай борзо, бо згориш, бо сам себе погубиш.

А он одповідав:

— Дайте мі покуй, хлопи, би вас забито. Я одтоль не пойду, хочай і згорю на божій дорозі, бо то мі дано за покуту. А ви чим борше гасіте!

І пережегнався крестом. А дябли пропали і умовкли. І стало тихо.

Мислив диявол, що би єще учинити. Учинившися попом, почав звонити, а по том увойшов у церков, запалив свічі, став співати, читати; а по том, приступивши до жовніра, рече:

— А ти, ляше, чого ти ту стоїш? Бо ти ся із віри нашої християнської наругаєш! Іди собі преч з церкви до свойого костьола!

А жовнір рече:

— Єсли би ти бив non правдивий, а ти би мя не проганяв з церкви од молитов, але єще би мя благословив і покріпив. А то вім, іж ти єст чорт, не non. А я одтоль до самого світа не пойду, бо то мі дано за покуту.

І пережегнався крестом сам, а по том верг крест на того попа і рек:

— Во ім’я отця і сина і святаго духа! А ти, попе, ірци: «Амінь, а дяблові нехай буде у зуби гарячий камінь».

Скоро то рек, а диявол пропав, і свічі загасли. А жовнір похвалив бога і познав, іж то все диявольськоє прохирство. Укріпився богом святим моцно.

Єще ся диявол учинив єдним гайдуком і, прийшовши, свічею станет перед ним і почнет йому говорити:

— О пане наш! Що ті ся стало, що ту чиниш у той пустой церкві? А тото не знаєш, іж то твоя пані сестра умерла? Іди ти борзо до дому!

А он його пофукав і залаяв, рекучи:

— Злий чоловіче! Іди собі до дябла! Єсли моя пані сестра умерла, вольно то пану богу. Я її не оживлю. Я одтоль до світа не пойду, бо мі то дано за покуту.

І пережегнав його крестом. А диявол щез.

Бив теж диявол у великом клопоті по нім і не промислив, що єще на нього за покуси вистроїти мав. Учинився панею його і узяв на руки цеглу вмісто дитяти і, прийшовши, свічею став перед нього. Почнет з плачем говорити, рекучи:

— Боже тя побий, злий чоловіче! Що ті ся стало? Подобно ти ошалів. Чого ту ночуєш і що ту робиш у той пустой церкві руськой? Ліпше ті тота пуста церков, аніжли місто і замок? Я сама і тота дитина, син твой. А того, необачний чоловіче, не знаєш, іж то повміста згоріло? І ти би у той церкві згорів, кгди би не люде єя угасили. А тепер на остаток і замок наш ізгорів і вшитка наша худоба. Що било, то все погоріло, тілько я сама з дитиною утекла з огня. А сестра твоя умерлая.ізгоріла. Що ж тепер будеме чинити? Устань а іди одтоль!

Ту його мало диявол не пере [ль] стив. А по том ся закріпив моцно богом святим і рек до неї:

— Цить ти, мавпо, не плач! Єсли будемо годні, дасть нам бог опять маєток. їдь собі преч од мене, бо ті дам у кгембе. А я одтоль до світа, яко живо, не пойду, бо мі то дано за покуту.

І ту стоячи, диявол рек з плачем:

— О злий а небачний чоловіче! Юж я з тобов больше жити не хочу, а йду преч од тебе. А дитину перед тобою мечу на твою душу.

То рекши, ударить дитиною моцно о землю.

А в том часі когути заспівали а дияволи пропали. А жовнір юж бив вольний од покус диявольських. А одержав од бога сім корун єдної нощі, то єст сім звитязтв над диявол. І видержав правдиве покуту. А коли став світ, уставши, станет смот-ріти дитини, а но цегла лежить на землі. А коли одтворив двері, ано і конь його стоїть, як бив поставив звечора, і церков не горіла. І, сівши на конь, видів місто все ціло і замок. І, приїхавши на замок, ано все добре знайшов: а сестру живую, і жону, і дитину.

І прославив господа бога, і повідав то все, кде ночував і що ся над ним тоєї ночі чинило. І став в руськую віру. І тоту церков окрасив розмаїто.

Богу же нашому слава во віки віком. Амінь.

СКАЗАНІ Є

О ЄДНОМ РИЦЕРІ СЛАВНОМ, КОТОРИЙ НАДІЯВСЯ НА СИЛУ СВОЮ

І ПРОБАЛОВАВ ЩАСТЯ СВОЙОГО ВОЄВАТИ ІЗ КАЖДОМ,

А НА OCTATOK ІЗ СМЕРТНО

В землі грецькой бив єдин славний рицер, на ім’я Севіян, которий бив