Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Інше » Українська література 17 століття - Автор невідомий

Українська література 17 століття - Автор невідомий

Читаємо онлайн Українська література 17 століття - Автор невідомий
на брань ко Ахиллею.

И изьійдоша противу ему тройскьіа госпожа и мати его, Екама-царица, и жена его, и сестри его. И моляху его, да не исходит на брань.

Ектор же не послушаше.

Мати же, плачущи, моляше не изьійти и спастися. И надра отверзающи єдиною рукою, другою же сосца изношаше, глагол ющи:

— О чадо, сих срамися и мене самую помилуй. И аще когда ти сосца сіа предах забьіти, творящи дітскьіх скорбей, помяни убо воспитаніе оно и даруй ми, еже пощадітися самому 4J.

И жена его, вземши, метну сьіна своего пред ним, и моляше:

— Помилуй мя,— рече,— самую и сего любезнаго!

И не послушаше.

[Она же рече] :

— О Екторе, пожди мене мало.

И шед в ложницу, совлече брачньїя ризьі и облечесь в черніа вдовичньїа и пришед пред него, глагола:

— О Екторе, аще ся не обратиши, аз имам сіа носити по тебі.

И сим не преложи его на жалбу. И не послуша, но пойде против Ахиллею.

И сшедшеся, не бишася'в той день, но завіт полбжиша, еже битися заутра.

И в той день уби Ектор седмь уров греческьіх, иже єсть седмь полк.

И заутра изьійде Ектор-цар и начат битись со Ахиллеом. И Ахиллей Ектора убив, прободе его. И паде мертв. И взем его Ахиллей, понесе его на свой стан. По том [же] разбивает полки и побивает ратоборца.

Убиену же бьівшу Ектору, дерзосердому столпу тройско-му, мужу тяжку и храбру, во оружіах воспитанному, язвьі носящу на персех безчисленньї, прежде даже еллини не пришли и составили брань, сплеташесь со юнцьі дивіими.

Видівше же сие, тройстіи вельможа и господіе жалостно проплакаша.

И взят Пріам-цар на себе нищаа худьіа ризьі и гусли и пойде в греческое войско *, ища Ахиллеова стану, глаголя ему, же днесь бог извістит, да не оставит и мене, страннаго, но да накормит и напоит убогаго. Й дойде на Ахиллеев стан и начат густи в гусли жалостно зіло. И даша ему от вечеря своея ясти и пити.

И по вечери легоша спати, упившеся. Уснуша же [и] стражие.

И Пріам-цар нача искати сьіна своего, Ектора-царя, и обріте его, на постели мертва со Ахиллеом лежаща. И виді его Пріам и вздохнув от сердца зіло.

Ахиллей же возбнув и устрашись и рече:

— Кто єси тьі?

Он же рече:

— Аз есьм Пріам-цар, ищу сьіна своего, Ектора-царя.

И рече Ахиллей:

— Аще тьі єси Пріам-цар, от страха твоего мертв есьм.

И рече Пріам:

— Не бойся, господине, от младенства того не сотворих, да спяща вітязя погублю, и прощу сьіна своего Ектора.

И рече Ахиллей:

— Аще кленеши ми ся, аз понесу Ектора на свою плещу в Трой по вірі и клятві, да здрав внийду и изьійду.

И взем Ахиллей заутра Ектора, и понесе его в Трой, и пре-даст тройским госпожам.

И начата его плакати.

И рече Пріам-цар ко Ахіллею:

— И пойдеві в церков Аполлона 44 клятися, еже к тому не воевати ся, дабьі остало сімя Трою. И дам ти свою дщер Поликсену 45, иже во всіх госпожах тройскьіх добрійша.

И вь церкви клятся первіе Пріам и отступи, и преклонись Ахиллей клятися.

И ту себе скрьі Александр-Фариж, и Пріамов сьін Ди-фон *. И устріли Ахиллеа ядовитою стрілою вь пяту, занеже бі ввесь вооружен, точію плесні его без желіза 4б, и избіго-ша вон. Ахиллей же пад на издьіханіи посліднем.

Ощутивше же ся Девес 47 и Диоген 48 и Ея Теламоняц 49, іздяху с ним вкупі, же убо в церков відскочивше и обрітоша кріпкаго іроа, еже єсть Ахиллеа, лежаща и кровми облианна и угасша и едва дьішуща и движуща язьік, и хотящима очима его покритися тмою. Якоже убо видіста се, проплакастася. И напад на перси Ея Великій и с плачем рече:

— О ратем раздрушителю, исполи [не] кріпкорукий! Кто погубити тя возможе, льва яростнаго?

Он же, едва прогласив, рече:

— Убиста мя лестію Фарнж-Александр и Дифон.

И сіа рек, изшед.

Видів же сіа Пріам-цар, озлобися зіло. И совлече со Ахиллея оружіе все и посла его ко обіма царем [а] и сказа им, како віру его со Ахиллеом преступиша:

— И аще велите, тіло его принесу к вам.

И плакашася зіло, видів же оружіе Ахйллеово, и пове-ліста Пріаму-царю сожещи тіло его и всипати в златьій корчаг.

— Да сотворим,— рече,— гроб его на далечной земли.

И сьжже же Пріам тіло его и вснпа в златнй корчаг

[и посла царем].

И видівше царіе и полци гречестіи, дивишася, глаголюще:

— А сило и слава Ахиллеова, како тя не совзимаху вси гради и отоци? И зді єдин корчаг злат .ніст тебе полон.

Видівши же Екама-царица, яко хощет скончатися Трой, посла сина своего меншаго Полидвора 50 и с ним злата много к Полинеідеру-цару 51 на он пол моря, иже царствоваше всей ІІогажи[ей] дабьі остало сімя Трою.

По том же паки бьіша мужев біеніа и закланіа и паки кровми земля облиася Тройская и паки окровавлени бьіша Скомандровьі струя, дондеже [волхвьі им] волшебньїм иророчеством изрекоша, яко ність мощно ратію взяти Троа, но токмо лестію єдиною.

И абіе зділаша коня древяна, велика зіло, и затвориша в нем мужа храбрьі. И сами отити творяхусь ко отечеству своєму. Коня же оставиша у пристанища, и сами скрьшіася вь острові.

Видівіпе же трояне пристанища пуста, коня же єдиного стоаща и, нєдоумівающе, дивляхуся. И сперва убо мняха все прелесть. Коня же погубити мьішляху во огнь или вь море воврещи.

Но зане же прийде время, еже взяту бьіти Трою, во град віщавше внести коня, яко образ и користь от сопротивньїх. И тако внесЬша его во град, и питіем и играм себе вдаша и уснуша глубоким сном.

Мужіе же крьпощеся изшедше молчком и зажгоша храмьі и пламень воздвигоша велик. И сие видівше еллиньї, вьскорі пльївуще, прийдоша к Трою. И вратом отверстом бьівшем от прежде вшедших, яко вода, влиашась множество вой кгреческих. Твердоньїрному же сице пріату бьівшу Трою. И инде же пишет: «Стклом и мідію и воском сотвориша фарижа сіра, тім же образом, яки конь, и в нем затвориша 300 витязь вооруженньїх. И егда привезоша и ко граду и не прошедшу ему во врата в град, разориша врата. Тогда воиньї, разбившьі [мечньїми] главами скло и изскочивше, многи изсікоша. Достиже все множество вой во

Відгуки про книгу Українська література 17 століття - Автор невідомий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: