Оповіді про стародавній Київ - Івакін Г.
Заглянемо в житло киянина X ст. Заходимо з вулиці крізь ворота у глиб садиби. По крутих східцях (до них веде дерев’яна вимостка) піднімаємось на галерею, потім у приміщення. Ліворуч, у кутку — піч з лежанкою, уздовж стін — дерев’яні лави. У протилежному від печі кутку — ляда, що прикриває вхід у нижнє приміщення (перший поверх), яке служить коморою. Під верхній зруб покладено великі турячі роги, вони мали відвести від житла всяке лихо.
Під час розкопок знайдено багато цікавих речей. Добре збереглися вироби з дерева, яких у Києві раніше майже не знаходили: тут і віконний різний наличник, і деталь з мас-лобійки, ковші і тарілки, виточені на токарному верстаті, цвяхи, поплавці від рибальських сітей, прач, лопатка для вигрібання зерна, лопата для закладання хліба у піч тощо. Серед виробів з кістки — футляр для гребінця, прикрашений цікавим орнаментом, рукоятка ножа, пластина із зображенням голови сови, деталі ткацького знаряддя. Крім того, знайдено скляні браслети, каблучки, чарки, керамічні горшки, світильники, амфори, позолочену виделку, бронзові прикраси.
Велика садиба з кількаповерховими будівлями і високим дубовим парканом, бронзові позолочені речі, високохудожні вироби з кістки і дерева свідчать про заможність її господаря. А візантійські монети, амфори, важки від терезів, шкаралупа волоських горіхів, кісточки персиків, насіння дині дають нам можливість віднести його до купецького стану. Причому це не дрібний гендляр, а заможний купець, ЯКИЙ ВІВ торгівлю Фрагмент зрубу X ст. з Візантією.
Знахідки і дослідження зрубів свідчать про те, що споруди Києва та інших південноруських міст були в основному рубленими, хоч не виключалась можливість існування і дерево-глинобитних будівель. Та й не могли жителі найквітучішого і найбагатшого міста країни тулитись тільки в якихось напівземлянках, у той час як міста Північної Русі мали переважно зрубні житлові будівлі. І лісу довкола Києва було цілком достатньо.
За свідченням літописця, східнослов’янські племена вміли майстерно будувати міста з дерева вже на початку існування своєї держави. Зруби (кліті) широко застосовувались для будівництва оборонних споруд Києва. А під час розкопок київського некрополя зустрічались поховання в так званих рублених гробницях, що являли собою своєрідну модель реально існуючих жител. Зрештою, традиція будування рублених споруд існує на Київщині і в наші дні.
Київська Русь — колиска трьох братніх народів (російського, українського і білоруського) — мала єдину матеріальну і духовну культуру. Це ще раз підтверджує, що в Києві мали бути зрубні споруди.
Квартал кожум’яків. Біля підніжжя Замкової гори (Ки-селівки), там, де нині критий Житній ринок, знайдено не просто зруби, а розкопано цілий міський квартал X—XI ст., що розміщувався вздовж берегів неіснуючого нині струмка.
На відміну від садиби, виявленої на Червоній площі, ці садиби були значно меншими. До них, як правило, входило два-три зруби: житловий (двокімнатна будівля — так званий п’ятистінок) і господарські. Садиби відокремлювались дерев’яними парканами. Забудова була дуже щільною, використовувався кожний метр корисної площі. Це було дуже небезпечно при тодішніх частих пожежах, які не раз спустошували місто. Про це повідомляють давньоруські літописи і свідчать обгорілі стіни багатьох зрубів.
Від будівель до берега струмка вели дерев’яні вимостки — тротуари. Береги струмка були обшиті дошками, які кріпилися дубовими брусками-стяжками.
Знайдено також дерев’яне колесо з однією спицею. Після Новгорода — це друга знахідка подібного колеса. Його реконструкція показала, що всього спиць було тринадцять.
Весь знайдений археологічний матеріал свідчить про те, що тут жили менш заможні верстви населення, ніж у районі нинішньої Червоної площі. У цьому кварталі жили ремісники. Але які саме? Відповідь на запитання дала одна з господарських споруд, яка, напевно, була чинбарнею: у ній складалися шкіри для випарювання та вичинки. З цього та за наявністю тут струмка і безпосереднім приляганням до цього району урочища Кожум’яки можна зробити висновок, що тут жили кожум’яки.
Радянські вчені довели, що Київ у XII—XIII ст. не тільки не занепав, а продовжував зростати.
Досліджена садиба XII ст. на вул. Волоській виявилась забудованою зрубами, що подібні до знайдених раніше. Зве-дені вони з таких самих соснових колод, за тією самою технікою — "в обло". Збереглася і орієнтація кожного рогу будинку — за сторонами світу. Але самі будинки дуже погано збереглися. Від зрубів у грунті залишились тільки чіткі сліди, які і дали змогу відновити план будівель. Зумовлюється це тим, що дерево добре зберігається тільки в нижніх, вологих, шарах Подолу. А у верхніх, обезводнених, дерево перетворюється в порохню. (Також погано воно зберігається і в сухих лесових грунтах Верхнього міста). І ще одна деталь — садиба розміщена на березі струмка, можливо, того самого, що протікав під Замковою горою. Тут таке саме кріплення берегів. З боку струмка садиба була обгороджена міцним парканом з дубових обаполів.
Київськими археологами відкрито чимало зрубів також на вулицях Верхній і Нижній Вал, Фрунзе, Жданова, Героїв Трипілля. На вулиці Жданова виявлено зруб, який зберігся аж на 14 вінець. Справа в тому, що поряд протікав струмок, який замулив будівлю. Підземні води діяли і під час досліджень. На щастя, метробудівці заморозили землю в цих місцях, запобігши замуленню, чим і скористалися археологи. Перехожі звертали увагу на дивний велетенський холодильник — широкі труби, покриті інеєм, тягнулись обабіч вулиці від Поштової площі до Червоної.
Залишки зрубів виявлено також у Верхньому місті. Цілий ряд будівель XI—XII ст. розмістився в межах кількох садиб.
Тут були і житла, і господарські будівлі, і залишки невеличкої дерев’яної церкви-каплиці. Усі ці будівлі загинули під час величезної пожежі. У 1979 р. на Володимирській гірці при археологічних наглядах на будівництві Музею В. І. Леніна відкрито залишки ще одного подібного зрубу.
Таким чином, розкопки київських археологів на всій території стародавнього міста остаточно спростували теорію «напівземлянкового» Києва X—XIII ст., довівши, що саме зрубні будівлі являються характерними для більшості садиб міста, що київські будівельники мали високий рівень майстерності і, головне, що матеріальна культура Києва була такою ж самою, як і в інших районах Київської Русі.
Давньокиївські вулиці. Планування міста
