Оповіді про стародавній Київ - Івакін Г.
Водночас із спорудженням укріплень нового київського дитинця на його території розгорнулося і широке міське будівництво. У кінці 80-х років X ст. в районі сучасного Історичного музею розміщувався цілий комплекс печей для випалювання плінфи, а поряд були ремісничі майстерні, де вироблялись різні кам’яні деталі для будівель (плити для парапетів, підлоги, хор), а також шиферні карнизи, капітелі тощо.
І печі, і майстерні обслуговували потреби будівництва церкви Богородиці (989—996 рр.) — найвизначнішої споруди Києва X ст. Саме вона стала головним композиційним центром «города Володимира». Після закінчення будівництва Володимир «створи же праздник велик в той день боярам и старцем градським, и убогим имение много». На утримання церкви князь пожертвував десяту частину своїх прибутків, через що її і назвали Десятинною.
Десятинна церква була розкішно прикрашена — стіни розписані фресками, мозаїкою, кольоровими полив’яними плитками викладена підлога. Для оздоблення церкви використовувався мармур (колони, капітелі тощо). Недарма літописець називав її «мраморяною».
У грудні 1240 р. Десятинна церква стала останнім оплотом киян. Тут зібрались захисники міста, оточені полчищами ханської орди. Як повідомляє літопис, церква впала, не витримавши ваги величезної кількості людей, що зібралися там.
За Десятинною церквою знаходилась головна площа Верхнього міста («города Володимира») — Бабин торжок, до якої сходились дороги від усіх трьох воріт дитинця. На ній були встановлені трофеї, вивезені князем Володимиром з Корсуня (Херсонеса) — четвірка (квадрига) бронзових коней та дві античні статуї.
Навколо церкви здіймались князівські палаци, залишки яких виявлено на захід та південь від храму. Вони також були прикрашені полив’яними плитками, фресковим розписом. Фрагмент фундаменту одного з палаців викладено червоним камінням справа від входу на територію Історичного музею.
Великі розміри та пишність внутрішнього оздоблення палаців свідчать про могутність і багатство київського князя. У них часто збиралися на бучні бенкети Володимира бояри, рядові дружинники («гриди»), соцькі, десяцькі тощо. Арабський письменник X ст. Інб-Фадлан писав, що в палаці разом з князем «знаходиться 400 чоловік з хоробрих сподвижників його і вірних йому людей... Ці 400 чоловік сидять під його престолом; престол же великий і прикрашений дорогоцінним камінням... Коли ж захоче (князь) їздити верхи, то приводять його коня до престолу, і звідти він на нього сідає».
«Світлі гридні», «палати білокам’яні» князя Володимира, бенкети, що там відбувалися, згадуються в давньоруських билинах.
Отже, Верхній Київ за часів князювання Володимира Святославича був аристократичною частиною міста, його дитинцем. Тут знаходились великий княжий двір та двори наймо-гутніших феодалів.
Давньокиївський Поділ. А внизу, під горою, вирував Поділ — головний ремісничо-торговельний посад столиці Київської Русі. У X ст. вже була забудована його центральна частина. З трьох боків Поділ укріплений самою природою — горами та Дніпром. А з північного заходу — штучними укріпленнями («столпієм»). Склад населення Подолу виразно відрізнявся
від мешканців аристократичної частини міста — Верхнього Києва. Саме на Подолі проживали ті верстви населення, які своєю енергійною діяльністю найбільш сприяли швидкому розвитку міста — ремісники і купці. Тут вироблялись матеріальні цінності, що зміцнювали і збагачували Київ. Цілі
квартали були заселені ремісниками — гончарами, кожум’яками, дьогтярами. Ремісники десятків професій проживали на Подолі: ковалі, зброярі, теслярі («древодєли»), так звані ого-родникй (будівельники оборонних валів), каменотеси, склороби, які виготовляли різноманітні вироби із скла та смальту для мозаїки, ювеліри— «ковалі по злату, сріблу і міді».
Київ був великим загальноруським і міжнародним торговим центром. Як відомо, через місто проходили важливі торговельні шляхи, які з’єднували Європу з Азією, Балтійські країни з Візантією. Зручна київська гавань, одна з найголовніших на великому водному «шляху з варяг у греки», знаходилась на Подолі. Звідси вирушали каравани лодій у далеку подорож до Царгорода. Тут розміщувались численні склади, торгові колонії купців з інших давньоруських міст та зарубіжних країн. Велику частину Подолу займало київське торговище, де сходились «гості» — купці з усіх кінців світу. Воно одночасно використовувалось і як вічова площа. Саме тут розпочиналася більшість народних повстань.
На торговищі можна було придбати мед та віск, шкіри, рибу, хліб, обміняти їх на заморські тканини, різноманітні ремісничі вироби, побутові речі, сіль, вино тощо.
На Подолі височіла перша відома нам християнська церква на Русі — церква Іллі, яка згадується в літописі близько 945 р. Деякі дослідники вважають, що вона знаходилась поблизу існуючої Іллінської церкви XVII ст.
До недавнього часу про давньоруський Поділ ми - знали дуже мало. Традиційно археологів більше цікавив Верхній Київ. Та й забудований Поділ надто щільно і, головне, давньоруські шари розміщені тут на значній глибині — іноді 10—
12 м. І лише після утворення в 1971 р. в складі Київської експедиції Подільського загону розпочалися глибокі й систематичні дослідження цього району. В результаті досліджень древнього Подолу значно змінились існуючі уявлення про деякі галузі матеріальної культури Київської Русі, учені дізнались багато нового про самий посад стародавнього Києва.
Київські зруби. Улітку 1972 р. на Червоній площі в котловані метробуду, на глибині 10—12 м виявлено залишки зрубних жител і господарських споруд, дерев’яні палі, паркани, дощані вимостки — тротуари, численні вироби з дерева, березової кори, кераміки, кості, каменю, металів, скла, які датуються X ст. За всю історію археологічних досліджень Києва більшість подібних історико-культурних пам’яток знайдено вперше. Вони являли собою одне з найцікавіших явищ в археології Києва. Користуючись потужною технікою, метробудівці зробили кілька шурфів-колодязів на Поштовій і Червоній площах, на вулицях Хоревій і Ярославській, що дало можливість вперше дістати чіткий і надійний розріз (стратиграфію) подільської землі.
Зовні подільська стратиграфія схожа на шари гігантського (12 м) пирога — своєрідне чергування темних (культурних) і світлих (піщаних) шарів. Такі шари свідчать не тільки про періодичні наступи Дніпра на Поділ, а й про потужні виноси з київських гір. Культурних шарів налічується тринадцять. Нижні вісім належать до періоду Київської Русі. Це дало змогу переконатися в тому, що в X ст. Поділ був уже заселений. Повідомлення літописця про те, що в 945 р. «на Подолі не седяхуть люди, но на горі», можна пояснити за допомогою стратиграфії. Приблизно на середину X ст. припадають сліди могутньої повені, під час якої Дніпро заніс на Поділ майже чотириметровий шар піску. Усі знайдені
