Метаморфози - Публій Овідій Назон
388 Голуб Венери й самого Юпітера птах — зброєносець?
389 Вірять і в те, що, як тільки хребет у могилі зотліє,
390 Мозок людини спинний обертається тут же змією.
391 Всі ці створіння беруть свого роду початок від інших.
392 Тільки одна себе сім'ям своїм же відновлює птиця —
393 Фенікс; в Ассірії так її названо. Ані травою,
394 Ані зерном не живе, тільки Мірри сльозами й амомом.
395 Фенікс, коли п'ять віків — своє повне життя — провікує,
396 Тут же злетіти спішить на верхівку тремтливої пальми,
397 Де й закладає гніздо собі кігтями й дзьобом блискучим.
398 Там він корицю кладе з колосками пахучого нарду,
399 Стелить і мірру жовтаву, й розтерту кору цинамона.
400 Потім сідає і в пахощах вік свій завершує довгий.
401 Кажуть, із тіла його появляється згодом нащадок —
402 Фенікс малий, кому суджено стільки, що й батькові, жити.
403 З часом, як тільки в повітря тягар він підняти спроможний.
404 Знявши гніздо з буйнорослої пальми, оселю вагому,
405 Вдячний, несе, і колиску свою, й свого батька могилу
406 В просторі неба. До міста долинувши — Гіперіона,
407 В Гіперіоновім храмі, при дверях, він ношу складає.
408 Втім, коли й це нас дивує, згадаймо ще тут про гієну,
409 Про переміни, що їх зазнає вона: то як самиця
410 Втіху самцеві дає, то сама вже самиці шукає!
411 Є ще й така, яка живиться тільки повітрям, істота:
412 Щойно торкнеться чогось — таку й барву приймає відразу.
413 Рисей дала переможена Індія Вакху, що скроні
414 Гроном прибрав; що міхур їхній випустить, те на повітрі
415 Мов замерзає нараз або каменем робиться, кажуть.
416 Так і корали: коли на поверхню з води їх підняти,
417 Миттю затверднуть, м'які, наче трави, під хвилею моря.
418 Днина скоріше спливе і задиханих коней занурить
419 Феб у глибини морські, ніж про все, що змінило свій вигляд,
420 Я розказати б зумів. І часи поспішають мінятись:
421 Чи не на наших очах ті народи вбиваються в силу,
422 Інші — падуть. Так могутня колись і мужами, й скарбами,
423 Протягом десятиліття спроможна в боях проливати
424 Крові потоки, сьогодні хіба що руїнами знана
425 Троя, що замість багатств нам показує предків могили.
426 Славною Спарта була. Процвітали великі Мікени,
427 Вежі Кекропа стояли, міцні, й Амфіона твердині…
428 Спарта — це пустка тепер. Занепали високі Мікени.
429 Що таке нині, крім назви гучної, Едіпові Фіви?
430 Що, як не назву одну Пандіонові мають Афіни?
431 Чутка вже йде відтепер, що підніметься Рим дарданійський,
432 Той, що на березі Тібру, який з Апеннін витікає,
433 Під неосяжний свій дім закладає могутню основу.
434 Змін зазнає, отже, й Рим: розростаючись, він незабаром
435 Буде главою для світу всього! Така думка пророків,
436 Жереб таке провістив. Пам'ятаю, сумного Енея
437 В чорну годину зневіри й журби, коли Троя велика
438 Вже похитнулася, так підбадьорив Гелен, син Пріама:
439 «Сину богині, якщо не забув ти мого віщування,—
440 Знай, не безслідно впаде, бо не втратить тебе, наша Троя!
441 Пройдеш крізь полум'я люте й мечі; захопивши з собою
442 Рідних богів, мандруватимеш, поки для тебе й для Трої
443 Стане вітчизною інша земля, хай чужа, та прихильна.
444 Бачу вже місто, яке закладуть собі внуки фрігійські —
445 Міста такого нема, не було і не буде вже більше.
446 Різні вожді його силу плекатимуть довгі століття,
447 Владарем світу, однак, тільки той його зробить, хто вийшов
448 З роду Іула. Ефірні оселі, нажившись на світі,
449 Він звеселить — той вихід з життя буде входом у небо».
450 Так ось. Гелен, пам'ятаю, Енея втішав, що виносив
451 З Трої домашніх богів. І сьогодні я радий, що рідні
452 Стіни ростуть, що поразка фрігійців пішла їм на користь.
453 Не відхиляймось, однак, наче коні, захоплені бігом,
454 Від межового стовпа! Саме небо й під ним усе суще —
455 В змінах постійних, а також земля, як і все, на ній суще,
456 Значить, і ми, що є частками світу, й крім тіла важкого,
457 Маємо й душу крилату, легку, проникати спроможні
458 В різного звіра житло, заховатися в тілі худоби.
459 Не піднімаймо ж руки на тварин, що в тілах своїх, може,
460 Наших батьків, чи братів прихистили, чи просто людину,
461 Хай і не зв'язану дружбою з нами, — лишім їх у мирі!
462 Не набиваймо нутра свого, люди, обідом Фієста!
463 Як до безбожного вчинку звикає, до кровопролиття
464 Той, хто, по шиї теляти залізом різким полоснувши,
465 Горло йому розтина, до хрипкого ревіння байдужий!
466 Той, хто зарізати й козлика може, дарма що голосить
467 Він, мов дитя, під ножем. Хто спокійно собі споживає
468 Птицю, котру годував нещодавно! До справжнього вбивства
469 Все це хіба не близьке, до насилля хіба не провадить?
470 Віл хай оре й до межі свого віку хай плуга дотягне.
471 Хай від Борея, що з півночі дме, нас вівця захищає.
472 Хай до дійниці спішать
