Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Інше » Українська література 17 століття - Автор невідомий

Українська література 17 століття - Автор невідомий

Читаємо онлайн Українська література 17 століття - Автор невідомий
світила, обладающая нощію, в нощи нераде-нія нашего о спасеній. От них же сіяющій найпаче преподобний Феодосій. Печерскій нарицается от церкви звіздою росскою, не просто, но сицевою, яже вождь прочіим звіздам является, сі єсть Луною. (Якоже и вся, она первійшія седмь світила небесньїя о себі движимая, яже глаголются планети, от них же не токмо Луна єсть, но и Солнце, нарицаются от учителей седмь звіздами, держимьіми в десници господней.) Обаче прочіи безчисленньш печерскій святьш, иже в законі, принесеннім от преподобнаго Антонія, послідоваша строе-нію преподобнаго Феодосія богоугодні, просіяша свой-ственніа, яко зв-Ьздьі непрелестньїя, на тверді небесной умно-женньїя. И того ради неложно небеси подобною святая чудотворная лавра Печерская показася.

ІЗ «ПОХВАЛИ АНТОНІЮ ПЕЧЕРСЬКОМУ»

Повіствуют исторіи, яко в едном кораблі бяху убрусьі, имущія на себі различная подобія и браней изображенія. Пришед же тамо нікій афіней и смотряше приліжно на изоб-раженную брань, бьівшую нікогда лакедемонам 1 с афіней 2. И се обращся узре лакедем-она на горниці ходяща, ему же перстом показа ону брань и глагола:

— Виждь,— рече,— како сильни суть афіней!

Лакедемон же вькратці отвіща:

— Сильни суть, но на убрусі.

Мало же ли, братіє, имать мір украшающих домьі своя различньїми подобіи и знаки прадідов, дідов и родителеи своих? И, в"ьзирающе на них, сицевьіми словесьі похваляют.я:

— Свят б% челов'Ьк той!

Но отв^щает им ніікто:

— Свят, но на икон-Ь.

Сір'Ьч в словесах, а не в самой вещи, якоже и афінейская кр-Ьпость и мужество, на убрусЬ изображенная.

Взьійдем убо и мьі к преподобному отцу нашему Антонію Печерскому и пріймем в ум богоугодное его житіє, воспоми-нающе, како брася с міром, гЬлом и діаволом. С міром — чрез отверженіе, с гЬлом — чрез умерщвленіе, с діаволом же —• чрез пощеніе и молитвьі. И узр-Ьвше над Т'ІЇМИ ОДОЛ'Ьніе его, испов’Ьмьі, яко кр-Ьпок и силен не на икоі-rb, но самою вещію.

Но о преподобне отче Антоніе! Что тя к сицевьім привлече подвигам?

— Слава вічная Христос: «Да богови жив буду, Хрис-тови сграсляхся» 3,— глаголет с божественньїм апостолом.

Пов-Ьствуется в исторіях о Кир-Ь, цар-fe перском, яко сицевьім ухищреніем граждан своих к подвигом ратньїм поош,ряше. Повела т’Ьм ити в л"Ьс и тамо с многим трудом с'Ьщи дрова, в утр'Ье же вс'Ьх доволн-b (якоже л'Ьпо єсть царем) почте учрежденіем. Таже, собрав вс'Ьх, в'ьпрашаше я, кій день мнится им бьіти лучшій — вчерашній ли, или нинішній, и коего бьі восхогЬли. Ов'Ьщаша вси, глаголюще:

— Ньін'Ьшняго, аки радости и наслажденія дне, понеже вчерашній труда и озлобленія б'Ь.

Кир же:

— Аще таковаго дне в в^ки хощете им"Ьти, подобает вам в-ьмал-Ь потрудитися и братися с враги, им же одол'Ьвше, в eoraTCTBt их и наслажденіи почіете.

Мудро вт>истину Кирово изобр^Ьтеніе се и в Л-Ьпоту к вос-пріятію радости и наслажденія труд, понеже и сам Христос, хотя нас на небеси учредити с собою и от обилія дому своего упоити, не ино изобр'Ьтеніе, токмо труд нам предлагает, глаголя:

— Куплю д'Ьйте, дондеже. прійду!

ЖИТІЕ ПРЕПОДОБНАГО ОТЦА НАШЕГО СТЕФАНА, ИГУМЕНА БЬІВШАГО ПЕЧЕРСКАГО ПО Г1РЕПОДОБНОМ ФЕОДОСІИ

«Терп-Ьніе стяжавьій, всякія доброд'Ьтели касается, раду-ется в скорбех, в б'Ьдах благоискусен, в напасти веселится» — богодухновенньїй Ефрем Сирин 1 рече.

Тако обр'Ьтеся сей преподобний отец наш Стефан, иже от братіи своея пострадав, аще и по скорб'Ь, но бог его з'Ьло возвесели. Воспоминаше бо преподобньїй слово пророка и царя Давида, глаголя:

— По множеству болізней моих в сердци моєм утішеній твоя возвеселиша душу мою 2.

Сего ради вся скорбная, аки от бога посьілаемая, со радостію пріимаше.

Добрі извьіче всякоя добродітели искус. От дітства бо своего под рукою достохвальнаго в игуменіх преподобнаго отца нашего Феодосія Печерскаго возрасте и его присньїй уче-ник бьість,- наслаждаяся всегда и питаяся богодухновенньїх словес от медоточивих того уст, аки младенец от сосца, ему же и аки отцу чад всяцім подобіем добродітели соединися.

И сего ради любовію вперися в сердца всім братіям, от них же первіе избран бьість доместик или строитель церков-наго устава. И тогда учащу самому игумену преподобному Феодосію братію в церкви духовними словеси, достойні и сей тіх же учаше.

По том же, егда преподобний Феодосій конец житію сему временному имяше пріяти, моляху его вси единогласно, глаголюще:

— Стефан достоин єсть по тебі игуменство пріяти, Стефан да будет нам игумен.

Преподобний же Феодосій преклонися к моленію братіи и, призвав любимаго си ученика, блаженнаго Стефана, вручи ему пред всіми ограду, полну богодухновенньїх словесних овец, и церков, на основаній сущу чудеснім, моляше, да совершит. Таже, много поучив его хранити монастьірскій устав, братію от чиста сердца любити, неусипно иміти око сердечное к богу, страннолюбія не забивати, и тако преста-вися к вічним обителем, обіщаяся единаче и в обители своей Печерской, врученной блаженному сему Стефану, помощію всегда бити.

Преставльшу же ся преподобному Феодосію, блаженний Стефан игуменство святия чудотворния лаври Печерскія пріим, подвизашеся зіло, прилежа зданію святия богомзна-менанньїя церкви, юже преподобний Феодосій начат здати, якоже и всему строенію монастнрскому. И благодатію божіею, молитвами же преподобних отец наших Антонія и Феодосія в мало літ и церков соверши, и монастир нов согради, и ту от ветхаго монастира братію пресади. В ветсім же монастьіри мало их остави, имже обичай бі усипающую братію погрібати тамо. Се же устави преподобний отец наш Стефан, да в монастирі его всегда божественная литургія совершается за умершую братію и блаженних ктиторов. Бог же вся на потребу его неоскудно подаваше, и тако умножа-шеся місто то благодатіею божіею.

Ненавидяй же добра враг, иже присно борется с раби божій ми, завиді блаженному толикаго попеченія его обители снятой и, зльїми своими козньми сопротив вьстав,' таково смятеніе в нікіих от братіи сотвори, яко не токмо от игумен-ства того низложиша, егоже прежде сами единогласні из-браша, но и от монастьіра неповинні отлучиша.

Сія бо вся доблественні незлобія сьін преподобний Стефан о братіи своея претерпі и любовію никакоже удаля-шеся от тіх, от них же плотію удален бьість. Но богу при-ліжно моляшеся о них, подражая о сем. тезоименитаго своего первомученика Стефана и глаголя:

— Господи, не постави им гріха сего!

Влачаше бо ся святьій любовію преподобнаго Феодосія, аки желізо каменем магнитом.

Егда же увідаша такову скорбь преподобнаго Стефана мнози от боляр и вельмож, сьпюве того суще духовній, вру-ченньїи ему преподобним Феодосіем, сожалища си зіло, яко тако отец их духовний пострада, и, милостію подвигшеся, от иміній своих довольно еже на потребу подаваху ему.

И

Відгуки про книгу Українська література 17 століття - Автор невідомий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: