Українська література 17 століття - Автор невідомий
А ті четверо самовидців жили на оброці при монастирі Печерському в літо ... * розповідали братії, братове ж, котрі од них' те чули, розповіли нам, а ми записали се во славу бога, котрий і сьогодні, як і колись, по-різному проставляє угодників своїх і на користь цашу блаженне їхнє являє житіє на утвердження православної нашої східної віри. За що йому належить всіляка слава, честь і всіляке поклоніння во віки. Амінь.
[ПРО ОРАЧА І ЙОГО ГОСПОДАРЯ]
Року 1630-го, березня 25-го, в день Благовіщення пресвятої богородиці, в селі пана Замойського, що зветься Піску-ровиця і лежить в Белзькому повіті, один землероб-лях наймитові своєму, котрий був православної віри, ниву, на якій той жито на зиму сіяв (що ніяких не було видно сходів на ній і нічого вже було і сподіватись на них), орати велів.
А наймит мовив:
— Пане мій, сьогодні у нас, у русі, празник великий господній святий, в який не слід працювати. А тому і я орати не можу. До того ж, як посіяв єси жито, маючи надію на бога, то не добре зневірятись у божій благодаті, поки не мине час проростання, і сим бога гнівити.
Та змусив його господар впрягти воли і вийти у поле.
І вийшов із сином пана свого. Та ніяк не зважувавсь орати у празник господній.
Господар вийшов подивитись, чи оре, і, побачивши, що той без діла стоїть, почав словами лихими лаяти наймита, кажучи:
— Не святий се день! Минув уже день Благовіщення. Бридня той твій руський празник! Іди ори і не вигадуй!
Проте слухняний син церкви знову волів наказу дочасного пана не послухати, аніж божий закон переступити (бо кожний раб, поки накази його пана не суперечать божій волі, повинен усе, що той велить, по силі своїй творити; коли ж що незгідне з божим і церковним повелінням зважиться пан наказати, не повинен його слухати ні в чому) і каже господарю своєму:
- Хоч і вбити мене зволь, а робити нічого в такий святий день я не буду.
Тоді господар, лихословлячи дуже, почав із сином своїм орати.
■А наймит рушив у село.
Іде, аж бачить: із поля вихор темний, наче морок, летить до господаря, а налетівши, покрутився над ним трохи і невидимим став. Глянув наймит—ані господаря, ані сина його, ані волів, ані рала не видно. І, злякавшись, побіг він у село і повідав усім, що сталось.
Люди ж, вийшовши у поле, нічого там не знайшли. Так і по сей день ті не знайшлися. Бо погубив бог господаря того за хулу і зневагу благочестя і за порушення своєї волі.
ІЗ ЛЕГЕНД «ПАТЕРИКА, АБО ОТЕЧНИКА ПЕЧЕРСЬКОГО» 1661 РОКУ
ЖИТІЄ АНТОНІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО Фрагмент
Благословен бог, вся премудростію сьтворивьій, иже всім человіком хощет спастися и в разум истинньїй прійти, яко не остави до конца россійскія нашея земли, ниже попусти помрачитися ей тмою невідінія, да не видит спасенньїя стезі, но якоже из начала міра, егда вся земля тмою верху бездньї сущею покровенна бі, тогда носящуся духу святому над водами світ земли новозданной первіе сьтвори, помалі же и солнцу воссіяти над нею повелі, егоже положи в область дни и в просвіщеніе луньї и звізд, обладающих в нощи; сице и егда прійде кончина літом, земля же наша россійская тмою близ ада сущею, невидініем, глаголю, спасенія, помраченна бі, тогда носящуся духу томужде над крещеніем преданньїм нам от благовірнаго в князех Владимира світом вірьі первіе нас просвіти. Помалі же и солнца мьісленнаго, світящаго добрими дільї, не возбрани [бог], да воссіяет нам в область дни спасенія и в просвіщеніе луньї и звізд мьісленньїх, обладающих помощію в нощи нераденія нашего
о спасеній, но избра на се преподобнаго и богоноснаго отца нашего Антонія, иже воскорі по крещеніи россов, аки вторий Моисей по прошествіи ізраиля чрез море, взьійде, повинуяся званію божію, на гору святую, на Сінайскую, от огня ярости божія дьімящуюся, но Афонскую, благодатію богородицьі сіяющую, идеже пріят благодатний закон, устроеніем ангель-ским преданньш святому иноческому чину.
Отсюдуже егда в Россію прійде, богом послан сьій, да ту закон его сьвершенно устроенньїй предаст, показася всяко подражатель бьіти ізраилского законодавда. Ибо якоже той, с законом к ізраилю пришед, солнечньїя на себі показа луча и того ради возложи на лице своє покров, сице и сей преподобний, россійскій наш законодавец, поистинні просвітися добрими дільї, яко світозарное солнце, якоже и нарицает его церков, тімже и вселися ту в пещеру, аки такожде возла-гая на лице своє покров. Обаче якоже облак, покрьівающ солнечное лице, не может утаити его луч, да не творит дне, сице ниже пещера утаи принесеннаго преподобним отцем нашим Антоніем закона, о нем же той, аки о лучі своей, с пророком к господу глагола:
— Світилиик ногама моима закон твой, и світ стезям моим
Просвіти бо, яко солнце, преподобний сей законодавец россійскую нашу землю законом иноческйм совершенньїм, сіяющим добрьімн діли в пещері, аки світом, н в тмі світя-щим, и сьтвори ей благопріятньїй спасенія день, в нем же благообразно начаша ходити россійстіи сьінове, пріемлющіи благочинний нноческій образ, апостолски вопіюще:
— Се ньіні время благопріятно, се ньіні день спасенія!
К сим же, якоже весь круг земньїй, покрьівающ тожде солнечное лице, не может возбранити ему просвіщати обла-дающих в нощи естественньїх СВІТИЛ луньї и звізд, сице и пещерною землею покровен 'tblir -преподобний отец наш Антоній, аки мьісленное солнце, невозбранно просвіти в Рос-сіи мьісленная
