Сучасна теория грошей - Рендал Рей
Звісно, якщо тепер ми закриємо кран і відкриємо стічний отвір, вода витікатиме з ванни. Запас води знижуватиметься, допоки там нічого не залишиться. Якщо говорити банківською мовою, суб’єкт економіки перестає отримувати регулярний дохід, але продовжує витрачати. Цей процес називається витрачанням заощаджень і призводить до поступового зменшення депозиту на банківському поточному рахунку аж до повної розтрати коштів. Аналогічно якщо хтось поступово виплачує свої борги й не залазить у нові, згодом його зобов’язання зменшуються аж до цілковитого розрахунку з кредитором.
І нарешті, коли і кран, і стічний отвір відкриті, об’єм води у ванні зростатиме, якщо води з крана надходить більше, ніж витікає у стічний отвір. Мовою банківських депозитів це означає, що коштів на рахунок надходить більше, ніж витрачається, тому суб’єкт економіки врешті-решт заощаджує. Нові заощадження додаються до залишку депозиту на поточному рахунку. Якщо ж суб’єкт витрачає більше за свій дохід, то розтрати виснажують його банківський рахунок. Й аналогічно із ванною: якщо в стічний отвір води витікає більше, ніж набігає з крана, ванна спорожніє.
Одне з головних завдань системи національних рахунків50 (рахунки фінансових потоків, рахунки доходу та виробництва) — облік усіх фінансових потоків і запасів для всіх активів та зобов’язань внутрішнього приватного, внутрішнього державного та зовнішнього секторів. Для оцінювання запасів і потоків використовується загальна міра — грошова одиниця розрахунку (долар США, євро тощо). Грошовий еквівалент не завжди можна використовувати як універсальну міру, адже буває складно визначити грошову цінність деяких запасів і потоків. Деякі речі взагалі не можливо купити. Яку монетарну цінність має, скажімо, вуличне освітлення? А як щодо громадського парку? Яка цінність овочів, які родина виростила на власному городі для власного споживання? Інша причина в тому, що деякі надходження й витрати не підлягають обліку (коли водопровідні труби протікають чи вода просто випаровується з ванної). Деякі люди гублять готівку; чийсь старий автомобіль можуть вкрасти і розбити, а його власник не повідомляє поліції чи страховій компанії про інцидент. Якщо ж говорити узагальнено, то в «тіньовій» частині економіки існує чимало видів економічної діяльності, які ніколи й ніде не обліковуються. Тож на практиці під час обліку завжди виникатимуть статистичні розбіжності, зумовлені складністю обрахунку чи браком даних.
Інше завдання системи національних рахунків — розібратися, як різні сектори економіки пов’язані між собою. Наприклад, коли уряд витрачає кошти на купівлю товарів і послуг (G), це зумовлює ріст доходів у приватному секторі. З другого боку, податки (Т) виснажують приватний сектор. На наведеній нижче схемі G перевищує T, тому заощадження приватного сектору зростають.
У цьому спрощеному прикладі уряд витрачає через дефіцит, а приватний сектор заощаджує, тому об’єм води у ванні збільшується. Ця ілюстрація пояснює першу частину загальновідомої бухгалтерської тотожності, що стосується національного доходу та рахунків виробництва:
S ≡ (G − T)
Потік заощаджень приватного сектору (S) насправді дорівнює розміру дефіциту державного сектору (G − T). Вони ніколи не відрізняються (звідси й знак рівності у три риски, що означає «тотожне рівняння»).
Власне, це рівняння справедливе для економіки двох секторів — державного та сектору домогосподарств51. Додавання суб’єктів господарювання до сектору домогосподарств буде еквівалентне відкриттю ще одного крана над ванною, з якого лине додатковий потік води. В економіці він представлений інвестиційними витратами суб’єктів господарювання. Це розширює наше рівняння до: S ≡ (G − Т) + I, де I — приватні внутрішні інвестиції.
Якби ми додали зовнішній сектор, то для прикладу із ванною нам потрібен був би ще один, уже третій, кран (експорт) і другий стічний злив (імпорт). Тоді наше рівняння набуло б такого вигляду: S ≡ (G − T) + I + NX, де NX — це чистий експорт (експорт мінус імпорт). У такий спосіб ми вивели математичну тотожність для заощаджень в економіці.
1.4. Дефіцити державного бюджету здебільшого недискреційні: приклад Великої рецесії 2007 року
У попередніх параграфах ми розглянули макроекономічну тотожність секторальних балансів і з’ясували, що сума фінансових балансів — дефіцитів та профіцитів — усіх трьох секторів (внутрішнього приватного, державного та зовнішнього) має дорівнювати нулю. Ми також намагалися пояснити особливості причинно-наслідкового зв’язку, адже недостатньо лише знати математичне рівняння. І ми стверджували, що коли на індивідуальному рівні витрати домогосподарства багато в чому залежать від його доходу, то на рівні економіки загалом працює зворотний зв’язок: витрати визначають дохід.
Індивідуальні домогосподарства, безумовно, можуть ухвалити рішення витрачати менше, щоб примножити власні заощадження. Але якби всі домогосподарства бодай спробували витрачати менше, це призвело б до скорочення сукупного споживання й національного доходу. Суб’єкти господарювання скоротили б виробництво, позвільняли працівників, обмежили б фонд заробітної плати, що знизило б доходи домогосподарств. Це добре відомий «парадокс ощадливості» Кейнса — намагання збільшити заощадження за рахунок скорочення сукупного споживання не дасть бажаної мети, а навпаки знизить сукупні доходи. Цю тему ми докладно розглянемо нижче в блоці-довідці «Парадокс ощадливості та інші помилки композиції».
Однак, з огляду на суспільну істерію навколо бюджетного дефіциту уряду, що спалахнула як у Сполучених Штатах, так і в багатьох інших країнах після Великої фінансової кризи 2007–2008 років, одне питання все ж таки потребує розгорнутого пояснення. У той час державні витрати на соціальні потреби (наприклад, на допомогу з безробіття) стрімко злетіли, а податкові надходження впали. Швидко зріс дефіцит, і поширилися страхи про можливу неплатоспроможність чи банкрутство уряду. Ба більше, страхи переросли у спроби скоротити державні витрати (і, можливо, збільшити податки) задля зменшення дефіциту. У суспільних дискусіях (зокрема в Сполучених Штатах, Великобританії та Європі52) превалює думка, що дефіцит державного бюджету — дискреційний53. Мовляв, якби уряд доклав потрібних зусиль54, то міг би скоротити дефіцит державного бюджету.
Проте той, хто пропонує скоротити дефіцит державного бюджету, має бути готовий спрогнозувати вплив цього заходу на фінансові баланси інших секторів (приватного і зовнішнього), адже згідно з макроекономічною тотожністю секторальних балансів, дефіцит державного сектору не може бути зменшений, допоки не зменшиться профіцит приватного або зовнішнього сектору (зворотний бік дефіциту внутрішнього поточного рахунку). У цьому параграфі ми розглянемо зростання дефіциту державного бюджету США від початку Великої фінансової кризи. Головне питання, на яке ми спробуємо знайти відповідь, звучить так: чи був і чи може бути державний дефіцит під дискреційним контролем? Якщо ні, то запитання виникнуть уже до винуватців істерії навколо скорочення дефіциту.
Після Великої фінансової кризи 2008 року багато країн опинилися в ситуації, коли дефіцити їхніх державних бюджетів різко зросли (див. графік 1.1, який ілюструє стан економіки США). У той час як експерти та оглядачі пояснювали це як результат різних урядових програм із фіскального стимулювання економіки55 (наприклад, у США це були термінові заходи з порятунку автомобільної
