Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Інше » Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

Читаємо онлайн Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
пророчого доказу було — як найдоречніша передумова — припущення про те, що капіталізм мусить вести до зростання багатства й бідності — багатства буржуазії, що чисельно зменшується, й бідності робітничого класу, що чисельно зростає. Це припущення буде піддано критиці в наступному розділі, а тут воно приймається на віру. Висновки, що випливають з нього, можна розділити на дві частини. Перша частина — це пророцтво, що стосується розвитку класової структури капіталізму. Тут стверджується, що всі класи, за винятком буржуазії та пролетаріату, а особливо так звані середні класи, обов'язково зникнуть і що внаслідок зростаючого напруження у відносинах між буржуазією і пролетаріатом останній швидко обернеться на свідомий і згуртований клас. Друга частина — пророцтво про те, що згадане напруження неможливо зняти і що воно призведе до пролетарської соціальної революції.

Я вважаю, що жоден із цих двох висновків не витікає з передумови. Моя критика буде переважно такою самою, як і в попередньому розділі; іншими словами, я спробую показати, що доказ Маркса нехтує багатьма можливими шляхами розвитку.



І

Розглянемо відразу перший висновок, тобто пророцтво про те, що всі класи неодмінно зникнуть чи втратять своє значення, за винятком буржуазії та пролетаріату, чия класова свідомість і солідарність мусять зрости. Слід погодитись, що передумова — Марксова теорія зростання багатства і бідності — насправді передбачає зникнення певного середнього класу, а саме, класу неміцних капіталістів і дрібної буржуазії. «Один капіталіст побиває багатьох капіталістів»,— як пише Маркс1. І ті інші капіталісти, звичайно, можуть бути приведені до стану найманих робітників, котрі, за Марксом, є тим самим, що й пролетарі. Такий розвиток подій — частина зростання багатства, нагромадження все більшого капіталу і концентрації та централізації його у все меншій кількості рук. Така сама доля відміряна і «нижчим верствам середнього класу», як зазначає Маркс2. «Нижчі верстви середнього класу: дрібні промисловці, дрібні торговці і рантьє, ремісники і селяни — всі ці класи опускаються в ряди пролетаріату, почасти через те, що їх маленького капіталу не досить для ведення великих промислових підприємств і він не витримує конкуренції з більшими капіталістами, почасти через те, що їх професійна майстерність знецінюється в результаті запровадження нових методів виробництва. Так рекрутується пролетаріат з усіх класів населення».



Звичайно, цей опис цілком точний, особливо, коли йдеться про ремісників; він також вірний стосовно того, що багато пролетарів приходять із селянського середовища.



Однак ця чудова картина Марксових спостережень недосконала. Розвиток, що його він дослідив, є промисловим розвитком, його «капіталіст» — промисловим капіталістом, а його «пролетарій» — промисловим робітником. Незважаючи на те, що багато промислових робітників приходять із селянського середовища, це не означає, що, скажімо, всі фермери й селяни поступово перейдуть до стану промислових робітників. Навіть сільськогосподарські наймані робітники не обов'язково пов'язані з промисловими робітниками спільним почуттям солідарності та класової свідомості. «Розпорошення сільських робітників на великих просторах,— визнає Маркс3,— ламає силу їх опору, тимчасом як концентрація міських робітників збільшує цю силу». Це навряд чи допускає уніфікацію єдиної класової свідомості. А показує, швидше, можливість принаймні розбіжностей, те, що сільськогосподарський робітник часом може такою мірою залежати від свого господаря, фермера чи селянина, що не матиме спільної справи з промисловим пролетаріатом. А що фермери та селяни скоріше можуть підтримати буржуазію, а не робітників, відзначав і сам Маркс4; і робітнича програма, така як у «Маніфесті Комуністичної партії»5, де головною вимогою є «експропріація земельної власності», навряд чи призначена протистояти цій тенденції.



Це показує, що принаймні сільські середні класи можуть не зникнути, а сільський пролетаріат може і не злитися з промисловим пролетаріатом. Однак це ще не все. Власний аналіз Маркса засвідчує, що для буржуазії життєво необхідно роздувати розкол між найманими робітниками; а це можна досягнути, як побачив сам Маркс, принаймні двома шляхами. Перший з них полягає у створенні нового середнього класу, привілейованої групи найманих робітників, що могли б почуватися вищими за робітників фізичної праці6 й водночас залежними від милості правителя. Другий шлях лежить через використання того нижчого прошарку суспільства, що його Маркс охрестив «люмпен-пролетаріатом». Це, за визначенням Маркса, джерело злочинців, готових продати себе класовому ворогові. Зубожіння, як він припускав, мусить вести до збільшення кількісності цього класу — процес, який навряд чи сприятиме солідарності всіх пригноблених.



Та навіть класова солідарність промислових робітників не є обов'язковим наслідком зубожіння. Припустімо, що зубожіння мусить породжувати опір і ще ймовірніше — спалахи повстань. Однак припущення з розглядуваного нами доказу полягає в тому, що злигодні не можна подолати доти, доки не буде здобуто перемогу в соціальній революції. А це значить, що робітники, які чинять опір, знову і знову зазнаватимуть поразки в безплідних зусиллях поліпшити свою долю. Такий розвиток подій не може зробити робітників класово свідомими в марксистському розумінні7, тобто гордими за свій клас і впевненими у своїй місії; швидше він зробить їх класово свідомими в розумінні своєї належності до переможеного війська. Можливо, так воно й станеться, якщо робітники не зуміють усвідомити, що їхня кількість і потенційна економічна влада так само зростають. Це було б можливим, якби, згідно з пророцтвом Маркса, всі класи, за винятком робітничого і класу капіталістів, проявили тенденцію до зникання. Але оскільки, як ми побачили, це пророцтво не обов'язково мусить справдитися, вірогідно, що солідарність навіть промислових робітників може бути позначена настроями пораженства.



Отож, усупереч пророцтву Маркса, який наполягає на розвитку ясного розмежування лише між двома класами, ми виявляємо, що, згідно з його ж власним припущенням, може розвинутися така класова структура: (1) буржуазія, (2) великі землевласники, (3) решта землевласників, (4) сільські робітники, (5) новий середній клас, (6) промислові робітники, (7) люмпен-пролетаріат. (Будь-яка інша комбінація цих класів, звичайно, також можлива.) І ми виявляємо, крім того, що такий розвиток може, вочевидь, підірвати єдність класу (6).



Можна сказати, таким чином, що перший висновок з другого кроку Марксового доказу не випливає з нього. Але так само, як і при критиці третього кроку Маркса, я також мушу сказати, що не збираюся заміняти Марксове пророцтво якимось іншим. Я не стверджую, що це пророцтво не може справдитись або що станеться описаний мною альтернативний розвиток. Я лише стверджую, що так може статися. (І, звичайно, цю можливість навряд чи заперечать члени радикального марксистського крила, котрі залюбки використовують обвинувачення у зраді, хабарництві й недостатній класовій солідарності для пояснення того, чому

Відгуки про книгу Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K. (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: