Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Отож, ми змушені знову повернутися до положення, згідно з яким моральні та інші ідеологічні фактори, які випали з поля зору наукового пророцтва, справляють значний вплив на хід історії. Одним із цих непередбачуваних факторів якраз і є вплив соціальної технології і політичного втручання у справи економіки. Соціальний технолог і поміркований інженер можуть запланувати утворення нових інститутів, щоб замінити старі; можуть навіть планувати шляхи і засоби здійснення таких змін. Однак «історія» не стане від того передбачуванішою, адже вони не в змозі спрямувати свої плани на суспільство в цілому і не можуть знати, чи будуть їхні плани втілені в життя. Ці плани справді важко втілити без певних змін, почасти зважаючи на накопичення нашого досвіду протягом самого втілення, а почасти — через наші вимушені компроміси14. Отож, Маркс був цілком правий, коли наполягав на тому, що «історію» не можна запланувати на папері. Однак суспільні інститути планувати можливо і вони плануються. Лише плануючи15 крок за кроком інститути захисту свободи, особливо свободи від експлуатації, можна покладати надії на досягнення кращого світу.
V
Щоб показати практичне значення історицистської теорії Маркса, я проілюструю кожен з трьох розділів (цей і два наступні), що стосуються трьох кроків його пророчого аргументу, кількома зауваженнями про вплив його історичного пророцтва на сучасну європейську історію. Вплив цей був доволі-таки значний завдяки діяльності у Центральній та Східній Європі двох великих марксистських партій — комуністичної та соціал-демократичної.
Обидві партії були абсолютно не підготовлені для вирішення таких завдань, як перетворення суспільства. Російські комуністи, які першими виявилися при владі, кинулися вперед, навіть не підозрюючи про ті неймовірні проблеми, численні жертви і страждання, що чекали на них попереду. Соціал-демократи Центральної Європи, чий шанс трапився дещо пізніше, протягом багатьох років ухилялися од відповідальності, яку з готовністю взяли на себе комуністи. Вони сумнівалися (і, очевидно, були праві) в тому, чи зможе якийсь інший народ, крім російського, жорстоко пригнічуваного царизмом, перенести страждання і жертви, завдані революцією, громадянською війною і тривалим періодом перших, часто невдалих, експериментів. Окрім того, протягом критичного періоду (з 1918-го по 1926 pp.) результати російських експериментів здавалися їм досить непевними, бо в той період насправді важко було говорити про якісь перспективи. Розкол між комуністами і соціал-демократами Центральної Європи, по суті, був розколом між марксистами, що мали ірраціональну віру в кінцевий успіх російського експерименту, і тими, хто ставився до цього експерименту раціонально, тобто скептично. Коли я вживаю терміни «ірраціональний» чи «раціональний», то розглядаю діяльність марксистів згідно з їхніми власними стандартами і згідно з самим марксизмом, адже, за марксизмом, пролетарська революція мала бути кінцевим результатом індустріалізації, а не vice versa16; вона повинна була відбутися спершу у високоіндустріалізованих країнах і лише значно пізніше — в Росії17.
Цим зауваженням я, однак, не збираюся вигороджувати соціал-демократичних лідерів18, чия політика цілковито обумовлювалася марксистським пророцтвом та їхньою власною сліпою вірою у прихід соціалізму. Часто ця віра поєднувалася в них із безнадійним скептицизмом стосовно їхніх власних безпосередніх задач і стосовно незабарного майбутнього19. Марксизм навчив їх організовувати робітників і надихати їх справді чудовою вірою в те, що їхнім завданням є звільнення людства20. Однак соціал-демократичні лідери були неспроможні реалізувати свої обіцянки. Вони добре вивчили свої підручники, вони знали все про «науковий соціалізм», так само як і те, що підготовка рецептів на майбутнє була псевдонауковою утопією. Хіба сам Маркс не висміював свого послідовника Конта, котрий критикував його у «Revue Positiviste» за нехтування практичними програмами? «Revue Positiviste»,— насмішкувато писав Маркс21,— закидає мені, з одного боку, те, що я розглядаю політичну економію метафізично, а з другого боку — відгадайте-но що? — те, що я обмежуюсь критичним розчленуванням даного, а не складаю рецептів (контівських?) для кухні майбутнього». Отож, марксистські лідери добре зважали перед тим, як затрачати час на таку справу як технологія. Вся їхня практична програма вичерпувалася лозунгом: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» Коли робітники в їх країнах об'єдналися, коли виникла можливість взяти на себе всю відповідальність уряду і закласти підвалини кращого світу, коли настав їх час, вони покинули робітників напризволяще. Вони не знали, що робити. Ці лідери чекали обіцяного самознищення капіталізму. Після неминучої кризи капіталізму, коли становище значно погіршилося, коли все розпалося, а ризик дискредитації й поганьблення суттєво зменшився, лідери соціал-демократії все ще сподівалися стати рятівниками людства. (Нам слід, звичайно, пам'ятати той факт, що успіх комуністів у Росії став можливий значною мірою завдяки тим жахливим подіям, що відбувалися в цій країні перед їхнім приходом до влади.) Проте, коли велика депресія, яку соціал-демократичні лідери першими вітали як передбачену ними світову кризу, почала слабшати, вони почали усвідомлювати, що робітники надто втомилися від загодовування їх і нав'язування їм різних інтерпретацій історії22, що недостатньо лише розповідати їм про фашизм згідно з неспростовним науковим соціалізмом Маркса як про найостаннішу зупинку капіталізму перед його неминучим крахом. Потерпаючі потребували більшого. Соціал-демократичні лідери почали поступово усвідомлювати жахливі наслідки політики очікування і сподівань великого політичного дива. Однак було вже надто пізно. Вони втратили свій шанс.
Ці зауваження — надто коротенькі, проте вони розкривають деякі практичні наслідки Марксового пророцтва про прихід соціалізму.
Розділ 19. Соціальна революція
Другим кроком Марксового
