Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

Як видно, існує багато різноманітних можливостей для історичного розвитку після переможної пролетарської революції, відповідно — багато можливостей для використання методу історичного пророцтва. Слід наголосити, зокрема, що було б не по-науковому заплющувати очі на якісь із цих можливостей тільки тому, що вони нам не до вподоби. Зрозуміло, що важко уникнути того, аби видавати бажане за дійсне, яким би позанауковим воно не здавалося. Слід визнати, що таке псевдонаукове пророцтво для багатьох людей є однією з форм утечі від реальності, від сучасної відповідальності до майбутнього раю. Це пророцтво доповнюється перебільшенням безпорадності індивіда перед лицем того, що називають всемогутніми і демонічними економічними силами сьогодення.

Якщо ми запізнаємося з цими силами трохи ближче і на грунті нашої сучасної економічної системи, то зрозуміємо, що наш теоретичний критицизм народжується з досвіду. Проте нам слід остерігатися всіляких перекручень в інтерпретації цього досвіду, подібних до марксистського пророкування про те, що лише «соціалізм» чи «комунізм» стане можливим наступником «капіталізму». Ні Маркс, ні хтось інший так і не довели, що соціалізм (у розумінні безкласового суспільства, тобто як «асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх»8) — це єдина альтернатива жорстокій експлуатації тієї системи, яку Маркс вперше описав століття тому (у 1845 році) і яку він назвав «капіталізмом»9. І справді якби хтось намагався довести, що соціалізм — це єдиний можливий наступник Марксового необмеженого «капіталізму», ми могли б спростувати його аргументи історичними фактами. Політика невтручання (laissez-faire) зникла безслідно і її не заступила соціалістична чи комуністична система, як їх розумів Маркс. Лише в Росії, на 1/7 частині Землі, можна знайти економічну систему, в якій, згідно з пророцтвом Маркса, засоби виробництва належать державі, чия політична могутність не виказує, однак (всупереч пророцтву Маркса), ніяких симптомів зникнення, а повсюдно на земній кулі політична влада почала здійснювати економічні функції. Необмежений капіталізм відкрив шлях до нового історичного періоду, до нашого періоду політичного інтервенціонізму, тобто економічного втручання держави. Інтервенціонізм набрав різноманітних форм: російський варіант, фашистська форма тоталітаризму, демократичний інтервенціонізм в Англії та Сполучених Штатах, «мала демократія» Швеції10, де технологія демократичного втручання держави в економіку досягла найвищого рівня. Розвиток, що привів до такого втручання, розпочався ще за часів Маркса з британського фабричного законодавства, першим успіхом якого було запровадження 48-годинного тижня, а згодом — страхування за безробіттям та інших форм соціального забезпечення. Було б украй абсурдно ототожнювати економічну систему сучасних демократій із системою Марксового «капіталізму». Це очевидно, якщо порівняти ці системи сучасної демократії з тим, про що йдеться у 10-ти пунктах Марксової програми комуністичної революції. Якщо опустити несуттєві пункти цієї програми (скажімо, «4. Конфіскація майна всіх емігрантів і заколотників»), то можна сказати, що в демократичних державах більшість із цих пунктів була повністю або значною мірою реалізована. Разом із тим, було здійснено дуже багато важливіших кроків (про застосування яких Маркс навіть і гадки не мав) у напрямку соціального захисту. Я нагадаю лише деякі пункти його програми: 2. Високий прогресивний податок. (Здійснено.) 3. Скасування права на успадкування. (У більшості реалізовано за допомогою значного податку на спадщину. В усякому разі, навряд чи можна бажати більшого.)

6. Централізація транспорту і засобів комунікації в руках держави. (Здійснено в Європі перед війною 1914 року з воєнних міркувань, без особливих результатів; цього досягла також більшість країн «малих демократій».) 7. Збільшення числа і розмірів державних фабрик, засобів виробництва... (Реалізовано в країнах «малої демократії», однак користь від такого заходу викликає сумніви.) 10. Громадське і безкоштовне виховання всіх дітей. Скасування дитячої фабричної праці в сучасних її формах... (Першу вимогу виконано у країнах «малої демократії» і, до певної міри, повсюдно; другу вимогу перевиконано.)

Деякі пункти Марксової програми не реалізовані в демократичних країнах11 (наприклад: «1. Експропріація земельної власності»). Тому марксисти справедливо вважають, що в цих країнах «соціалізм» не побудований. І якщо з цієї причини вони розглядають такі країни як усе ще «капіталістичні» у Марксовому розумінні, то цим лише виказують догматичний характер свого засновку про те, що іншої альтернативи не існує. З цього видно, наскільки можна бути осліпленим блиском сконструйованої системи. Марксизм — не тільки кепський поводир у майбутнє, він також позбавляє своїх послідовників можливості бачити те, що відбувається перед їхнім зором у даний історичний період, інколи навіть за їхньої участі.

Однак чи спрямована ця критика якимось чином проти методу широкомасштабного історичного пророцтва як такого? Чи можемо ми, в принципі, так укріпити посилання пророчою аргументацією, щоб одержати надійний висновок? Звичайно, це можна зробити. Завжди можна одержати бажаний висновок, якщо виходити з винятково міцних посилань. Але справа полягає в тому, що для будь-якого широкомасштабного історичного пророцтва нам слід погодитися із такими припущеннями (куди входять моральні та інші чинники, ті, що Маркс називав «ідеологічними»), які ми не в змозі звести до економічних факторів. А Маркс перший визнавав такі припущення псевдонауковими. Тому його метод пророцтва спирається на припущення про те, що ідеологічні фактори не можна вважати незалежними і непередбачуваними елементами, їх слід зводити до очевидних економічних умов, од яких вони залежать, а отже, їх можна і передбачати.

Неортодоксальні марксисти інколи і самі зазначають, що прихід соціалізму не є просто результатом історичного розвитку. Твердження Маркса про те, що «ми можемо лише скоротити або послабити пологові муки» для приходу соціалізму — вкрай непевне. Його слід інтерпретувати, радше, як твердження про те, що хибна політика може перешкодити пришестю соціалізму на цілі століття, а правильна — звести цей період до мінімуму. Така інтерпретація уможливлює навіть для марксистів визнання того, що пореволюційне створення соціалістичного суспільства залежить переважно від нас самих — від нашої мети, відданості, щирості, інтелектуальності, тобто від моральних чи «ідеологічних» факторів. Марксисти можуть додати ще й те, що Марксове пророцтво — це невичерпне джерело моральної сили, а отже, воно може прискорити розвиток соціалізму. Маркс справді хотів показати, що існує лише дві можливості — постійне існування цього жахливого світу або виникнення світу нового, кращого. Проте не слід серйозно сприймати першу можливість. Відтак, друга цілковито підтверджується, адже що ясніше люди уявляють собі досягнення другої можливості,— більше впевненості в тому, що вони здійснять вирішальний стрибок від капіталізму до соціалізму. Більш повного пророцтва зробити неможливо.

Це — аргументи, в яких визнається вплив моральних та ідеологічних факторів, які не можуть бути