Метаморфози - Публій Овідій Назон
57 Жив би й тепер, а коли б і загинув, то хоч без провини!
58 Мстивий Улісе — пам'ятав-бо, хто вдаваний шал його викрив! —
59 Зраду пришив Паламедові, ще й довести постарався
60 Вигадку: золото сам закопав, сам і виявив потім!
61 Так він підточував сили ахейців і смертю, й вигнанням,—
62 Як тільки міг. Так воює Улісс, так до страху схиляє!
63 Хай красномовнішим буде, ніж Нестор, — мене ж не зуміє
64 Переконать, що цього ж таки Нестора кинути в скруті —
65 Злочином жодним не є, хоча старець благав допомоги:
66 Зранений кінь був під ним, та й самого роки похилили —
67 Друг же руки не подав. Цього злочину я не придумав! —
68 Хай буде свідком Тідід: він по імені кликав Улісса,
69 Врешті, схопивши, соромив за втечу тремтливого друга.
70 Смертних учинки боги справедливим оцінюють зором!
71 Ось допомоги жде той, що її не подав; хто покинув —
72 Буде покинутий сам: цей закон він для себе ж накреслив.
73 Чую: «Рятуйте!» — кричить. Я підбіг. Ледь живий уже, бачу,
74 Зблідлий од страху, тремтить — неминучої смерті чекає.
75 Щит свій важкий простягнувши над ним, що лежав у пилюці,
76 Душу нікчемну зберіг — не велика це честь! — боягузу.
77 Хоче продовжити спір? Повернімось туди, щоби знову
78 Битва була, й твоя рана, і страх, твій супутник постійний;
79 Словом, — ховайся за щит і за мужність — щита домагайся!
80 От врятував я його від загину, і що б ви гадали? —
81 Щойно від рани конав, а за хвилю — чкурнув, наче олень.
82 Гектор наспів — і з собою богів залучає до битви.
83 Не одного лиш тебе налякав його натиск, Уліссе,—
84 Навіть хоробрий здригнувсь, — таким жахом од нього війнуло!
85 Я ж, поки кров'ю впивавсь він, тягар величезний піднявши.
86 Здалеку в нього метнув — і горілиць герой повалився.
87 Я проти нього пішов, коли виклик він кинув ахейцям:
88 Кожен-бо в думці благав, щоб на мене впав тоді жереб —
89 І помогли молитви. А якщо вас цікавить сьогодні
90 Хід поєдинку того, то супернику я не піддався.
91 Ось і мечем, і вогнем, заручившись самим Громовержцем,
92 Ворог сягає вже до кораблів: де ж Улісс красномовний?
93 Цими грудьми я зберіг вам повернення: тисячу суден
94 Я захистив. Нині зброї прошу за врятовані судна!
95 Втім, коли правду казать, то не стільки мені, як тій зброї
96 Робиться честь: чи була б вона славна без слави моєї?
97 Зброї більше потрібен Еант, ніж Еантові — зброя.
98 З цим ітакієць хай Реса зрівняє, нікчему Долона,
99 Сина Пріама, Гелена і те, як він викрав Палладу.
100 Сам же — ніщо він при світлому дні без руки Діомеда.
101 Тож, коли зброю давати йому за такі от заслуги,—
102 Краще її розділіть: Діомедові — більшу частину!
103 Для ітакійця яка з неї користь? Він завжди голіруч
104 Ворога брав і бере, та не в чеснім бою, а зненацька.
105 Цей променистий шолом, що виблискує золотосяйно,
106 Тільки завадить Уліссу: принишклого в засідці зрадить.
107 Зрештою, надто обтяжливим для голови дуліхійця
108 Був би Ахіллів шолом. Пеліонського спису важкого
109 Невойовнича рука не могла б, очевидно й підняти.
110 Щит, що на ньому вкарбовано образ широкого світу,
111 Чи для слабкої, що вміє хіба шахрувати, лівиці?
112 Що ж ти, негіднику, мітиш на дар, непідхожий для тебе?
113 Втім, якби дар цей тобі й оддали помилково ахейці,—
114 Ворог тебе б не злякавсь, але мав би що з тебе знімати!
115 Втеча — хоча саме в ній собі рівних не знаєш ти досі —
116 Не врятувала б тебе: не годиться для втечі ця зброя!
117 Зваж і на те, що твій щит, який в ділі був так уже рідко,
118 Досі ще зовсім новий, непошкоджений, а на моєму —
119 Тисяча ран од списів: йому свіжий потрібен господар.
120 Ну, але годі! Слова — це слова. Повернімось до діла:
121 Між супротивників киньте хороброго воїна зброю:
122 Потім зійтися веліть. Переможцю її й подаруйте!»
123 Син Теламона замовк, і з останнім промовленим словом
124 Загомоніла юрба. Та герой, син Лаерта, підвівся.
125 Мить якусь мовчки стояв він, похнюпившись. Потім окинув
126 Зором вождів і, вдихнувши повітря, почав довгождану
127 Мову, — слова попливли, й на цей раз не позбавлені зваби.
128 «Жаль, що не вчуті мої молитви, як і ваші, пеласги,—
129 Хто б сумнівався тепер, кому слід перевагу віддати:
130 Мав би ти зброю свою, ми — тебе нині мали б, Ахілле!
131 Кривдниця Доля, однак, відняла його — в вас, як і в мене
132 (Тут він рукою змахнув, наче зір йому раптом заслали
133 Сльози), то хто б повноправнішим був спадкоємцем Ахілла,
134 Хто, скажіть, як не той, що схилив для данайців Ахілла?
135 Тільки б Еантові впертість безглузда не стала в пригоді;
136 Тільки б мені — винахідливий розум мій не перешкодив,
137 Що прислуживсь вам. А
