Метаморфози - Публій Овідій Назон

138 Той, що сьогодні — мене, а, трапляється, й вас виручає,—

139 Хай не пробуджує заздрості: кожен свого хай пильнує!

140 Ну, а походження, рід? Чи моя це заслуга, до чого

141 Жодних зусиль не доклав? Та якщо тут Еант похвалявся

142 Родом високим своїм, то й у мене з Юпітером-батьком

143 Певна спорідненість є: на такому ж я східці від нього.

144 Я — від Лаерта родивсь; Лаерт — від Аркесія; цей же

145 Сином Юпітера був. І ніхто з них не йшов на вигнання.

146 Славний мій рід і по матері: бог красномовний, Кілленій,—

147 Ще одна гордість його. Від богів мої батько і мати.

148 Та не тому, що й по матері я видатніший од нього,

149 Та й не тому, що мій батько не винен у братовій крові,

150 Зброї цієї прошу. Хай заслуги вирішують справу.

151 Те, що братами були Теламон і Пелей, не вважайте

152 За перевагу його. Коли йде про таку нагороду,

153 Міру хоробрості слід, а не знатності міру цінити!

154 Втім, коли взяти родинні зв'язки і спадковість найближчу,—

155 Є ж його батько Пелей, є ще й Пірр, його син. Для Еанта ж —

156 Місця нема. Хай у Фтію цю зброю везуть або в Скірос!

157 Єсть іще Тевкр; хоч так само двоюрідний брат він Ахіллу,

158 Зброї не просить, однак. Та хіба, попросивши, б домігся?

159 Тож, коли тільки про наші діла суперечка ведеться,

160 Стільки всього я зробив, що про те й оповісти тут годі

161 Так, нашвидку. Тому спробую викласти все по порядку.

162 Мати, Нерея дочка, щоб од сина біду відвернути,

163 Поміж дівчат помістила його й з усіма підманула

164 Також, Еанте, й тебе, — юнака одягнувши, мов діву.

165 Хто ж, як не я, до дівочих речей, щоб його спонукати,

166 Зброю підклав? Та герой і тоді не відкинув накидки,

167 Хоч у руках уже меч мав і щит, поки знов я не втрутивсь:

168 «Сину богині,— кажу йому, — тільки від тебе залежить,

169 Впасти Пергаму, чи ні! Ти вагаєшся Трою здобути?»

170 З тим на хоробрі діла скерував я хороброго мужа.

171 Вчинки його — це й мої: коли Телеф зі мною боровся,

172 Списом я зранив його; а піддався — я вигоїв рану.

173 Фіви здобуті — заслуга й моя. Я ж і Лесбос, повірте,

174 Й Тенед, і Кіллу, й Хрісею здобув — Аполлона оселі,

175 Й Скірос узяв. Од удару й моєї правиці, вважайте,

176 Стіни Лірнеські стряслись і зрівнялись, упавши, з землею.

177 Я, поминувши все інше, подав вам того, хто мав силу

178 Гектора перемогти — значить, Гектор поліг і від мене!

179 Зброєю, отже, тією, що нею я викрив Ахілла,

180 Зброї прошу: дав живому, від мертвого — знов забираю.

181 Тільки-но біль одного перейняв усіх інших данайців,

182 І поспливалося тисяча суден в Авліду Евбейську,

183 Наче завмерли вітри, а якщо й повівали часами,

184 То супротивні. Велить Агамемнону Доля сувора

185 В жертву невинну дочку принести безсердечній Діані.

186 Він — проти жертви цієї, однак; на богів розгнівився:

187 Владар отецьким пойнявся чуттям, та м'якими словами

188 Батьківське серце зумів я схилити на користь суспільну.

189 Мушу зізнатись, — Атрід хай пробачить мені це зізнання,—

190 Справу я вів нелегку, бо й суддя був небезсторонній.

191 Все ж і суспільне добро, і братова кривда, й найвища

192 Влада схилили його прямувати до слави по крові.

193 Послано й до Клітемнестри мене, де не доказів сила —

194 Хитрість потрібна була. Та послали б до неї Еанта —

195 Ще й до сьогодні б вітри ходові парусів не напнули!

196 Послано й до Іліона мене — відчайдуха — промовця.

197 Гордо ввійшов і побачив я Раду високої Трої.

198 Повно було там мужів. Але, сміло їм дивлячись в очі,

199 Справу я вів, яку Греція спільно мені доручила.

200 Виклав Паріса вину; домагаюсь Єлени й добичі.

201 Згодні були з цим Пріам і Пріамовий родич — Антенор:

202 Сам же Паріс і брати, що в тій кражі йому пособляли,

203 Мало що волі рукам не дали, — чи ж не ти, Менелаю,

204 Свідок цього, — я з тобою був перший тоді в небезпеці.

205 Надто довго б я мусив розказувать, скільки добра вам

206 Рада моя та рука принесли у війні довголітній.

207 Довгий час після перших боїв не хотів покидати

208 Ворог укріплень міських; дочекатись відкритої битви

209 Годі було; вже й десятий під Троєю рік нас застукав…

210 Що ж у той час робив ти, хто лише напролом іти вміє?

211 Користь яку подавав? А якщо запитаєш про мене,—

212 Ворога в сіті беру, оборонні рови укріпляю,

213 Тішу всіляко своїх, щоб війну осоружну, тривалу

214 Легше терпіти могли. Як озброїтись можна, повчаю,

215 Як — добувати харчі. Де сутужно, — мене посилають.

216 Ось, одурманений сном, посилаючись на Громовержця,

217 Владар велить нам кінчати війну, хоч її й розпочато.

218 Легко йому й відстояти наказ: повелів же Юпітер!

219 От хай перечить Еант!