Українська література 17 століття - Автор невідомий
А відай тамо то мати а діва...
Аще би і під морем могл люд пребивати
1 тамо відом Ісус ім, о діво мати.
Од гроба Климентія мощно то познати...
РАК СЛОВИИЙ ест вірш, которого не літери, але слова вспак читаються Вьісоко діва єст вознесенна,
Глубоко яко бяше смиренна.
єст вірш, которого слова, вспак читаючися, противний текст виражають
Бця Со мною жизнь не страх смерті, Єва
Мною жити не умерти.
Авель Богу пожру жертву тучну не худую, Каїн
Многу не малую, благую не злую.
ЧВОРОГРАНИСТИЙ
ест вірш, в котором так вздлуж, яко і вшир єден оке текст виражається Маріє Ти Єдина Мати Богу Сину Ти паче всіх вишньому возлюб- вину ленна Єдина всіх надеждо творцю ти предстани Мати вишшему творцу стани прісно за ни Богу возлюб- ти прісно діво. . зіло ленна Сину вину предстани за ни зіло смілоЗГОЖАЮЧІЙСЯ
ест вірш, в котором обі строки средніх слов згодне заживають
Марія без та в рай водить
Єст гріха душі
Арія полн той в ад зводить
ПОРЯДНИЙ НЕПОРЯДОК
ест вірш складне потішаного порядку, которий як ся маєт винайдовати, нижей указано ест
Отець, син, утішитель, дщер, матер, невісту,
ізбра, возлюби, сниска, красну, благу, чисту.
Тут такий порядок маєт бути:
Отець дщер ізбра красну,
Сьін матер возлюби благу,
Утішитель невісту сниска чисту.
єст вірш, в котором каждая силяба єдиною гласною літерою замикається, іменно сею: О
СлОвО плОтОнОснО МнОгО плОдОнОснО
Много плода бог слово в рай приносить,
Вся тім биша, вся даєт, чесомо кто просить.
ЄДИНОПАДЕЖНИЙ
єст вірш, на єдину каденцію кончаючийся, в котором всі стишки в єдно сеє ім’я АННА впадають
Роди, ізбранна Пречистую, Анна.
В цнотах пространна,
Порока странна,
Сладкая манна,
Чистая панна,
Яко нам данна,
Богу осанна.
За корень сей купині предложенно Анну,
Яко сія ізрасти пречистую панну.
АЗБУЧНИЙ
єст вірш, которий кождоє слово од азбучних літер порядком азбучним зачинаєт. Не положені теж в нем ■6, ьі, ь, -Ь, бо то літери конечнії, а не початковії. Над то не положені суть і тії:
£, і)), 0, бо то літери грецькії, а не руськії
Тут мова пресвятої богородиці:
Аз Благ Всіх Глубина Дівая Єдина Живот Зачах Званним Ісуса Избранним,
Которий Людей Мною На Обід Покою Райська Собираєт,
Тунє ОУщедряєт.
А тут мова наша ко Христу:
Умне Фенікс Христе, і Отче Царю Чисте,
Шествуй Щедротами,
Матерє Мольбами.
єст вірш, которий краєгранесієм, то єст початковими літерами, ім'я сіє МАРІЯ ізображаєт, а до того і літери, яко то М, А, Р
і пронії, що значать, прозвиськом виражаєт Мисліте, мисль імійте, но не мощно знати,
Аз, діва, како могох господа зачати.
Рци токмо со вірою, всяк христіянине,
Іже вся свідий, боже, ти віси єдине,
Аз, чиста єдина, діва ношу сина.
Таковий вірш не может зложитися римським язиком, бо у них літери не виражають слов.
АКРОСТИХІС ВТОРИЙ,
так же краєгранесієм тоє ж пречесноє ім’я МАРІЯ виражаючий, тілько першії мови в літерах числом замикаючий, яко то: М значить «четиридесять», А —- «єден», Р — «сто», і проч.
М. деньми землю одождивий
А. тойжде, Маріє, бог син твой правдивий.
Р. імат овець, причти к ним і мя, єдину,
І. дів со мудрими представ свому сину.
Я. любо і не в числі, бо без числа грішний, Обаче числа святих да не буду внішний.
АКРОСТИХІС ТРЕТІЙ,
в котором не предніми літерами виражається тоє ім’я МАРІЯ, як у вищих, але встяок в обох строках. Розділяється те ж ім’я на силяби, а по кождой силябі починається мова подобною силябою преиіедшей силябі, якоби кождая силяба, що значить, толкується
МА — мати блага, РІ — риза драга, Я — яже нас криєт, МА — малодушних, РІ — ризонужних, Я — як руно, грієт.
МНОГОПРЕМІНИТЕЛЬНИЙ
єст вірш, которий кілька десять разій перемінятися может, яко нижей обачиш. У римлян називається тот вірш протеус
Яко ниву рясно плоди украшають,
Тако діву красно роди ублажають.
Ниву рясно плоди украшають яко,
Діву красно роди ублажають тако.
Рясно плоди украшають яко ниву,
Красно роди ублажають тако діву.
Плоди украшають яко ниву рясно,
Роди ублажають тако діву красно.
Украшають яко ниву рясно плоди,
Ублажають тако діву красно роди.
Яко плоди рясно ниву украшають,
Тако роди красно діву ублажають.
Ниву украшають рясно плоди яко,
Діву ублажають красно роди тако.
Рясно яко плоди украшають ниву,
Красно тако роди ублажають діву.
Плоди яко ниву украшають рясно,
Роди тако діву ублажають красно.
СТОВП
В сем стовпі виражаються вірші од двох силяб аж до тринадцяти
2. Діво, диво
3. всей землі!
Приємлі
4. сію хвалу, любо малу,
5. праці моєя
во честь твоєя
6. слави составленну, тебі освященну,
7. юже раб твой принесе не од мудра словесе,
8. но од серця чиста, права, занє твоя права слава.
9. Достойно тя ніктоже может восхвалити, всяк не возможет.
10. Твоя бо слава вишше всіх земних і наднебесних благоприємних
11. жителей уми, первая по бозі прісно блажима в роді вірних мнозі.
12. Ти єси стовп слави, пречистая діво, дивнійшеє миру над седьм дивов диво!
13. Седьм дивов погибоша — твоєя, о мати,-стовп кріпості вовіки будет пребувати.
ест вірш, которий, едні імена пресікши,, другії імена посреді їх воміщаєт
МногАя Із не СУщих Созда сеї твоРенІА ДаДІм ХеРувИмСькую ТОму піСнь хВАленія.
МАю Миру дАТИ Радость І соДІлоВАти слАдость.
ОСТАТНЯЯ ШТУЧКА
Ісуса Христа ВЕЛИЧаймО, яКО Ввесь єст СлАд-
КИЙ, зНаймо.
Із несОздАННа отця возсіявий чисте,
ВЕЛИЧаю з матКОю тя, ВсеСладКИЙ Христе.
АВТОР ДО ЧИТЕЛЬНИКА
НАстрОЙ навспак цинобру. Єсли угадаєш, горшИИ Кто з Сих, ВОвК, ЧИ ЛЕВ,
То мене познаєш.
Конець штучкам поетицьким, составленним во честь божія матері без конця.
[ПАСКВІЛЬ НА ГЕТЬМАНА ІВАНА САМОЙЛОВИЧА]
Ей, Іване, поповичу, гетьмане,
Чому ти так пустив себе в недбанне?
Ой був єси спершу добрим всім паном,
По том єси зостав гордим всім станом,
Принявся єси цілодушне гетьманувати,
Жеби твоїм і потомкам в том стати.
Не уважав давной в войську вольності І всім станом належитой годності.
Себе тілько почитав-єм так бити,
Же твой рожай з давніх давен став жити.
Забув єси, же тя з любві ізбрано І старшим себі паном названо.
Ради тебі однюдь стало не треба,
І мислив-єм, аки би ізшов з неба.
Не любив-єм межи
