Кропива - Валентин Олександрович Кудрицький
– Діти, який з цього можна зробити висновок?
Руку піднімає Вовочка.
– Говори.
– Потрібно пити спирт і ніколи не буде глистів.
ЯКИХ ВИ ЗНАЄТЕ ЦАРІВ?
Вчитель історії запитує в учнів:
– Діти, яких ви знаєте царів?
– Дмитре Андрійовичу, а вам яких назвати: що були до революції чи після?
– Давайте тих, що після революціїї.
– Володимир Великий, Йоська Непереможний, Микита Чудотворець, Льонька Літописець.
ВСЯ РІЗНИЦЯ В НОГАХ
Запитує Вовочка у дідуся:
– Дідусю, будь ласка, як відрізнити маму від татка?
– Скажи, Вовочка, а якої довжини у твоєї мами волосся? – запитує дідусь.
– До пояса.
– А в татка?
– Теж до пояса.
Задумався дідусь, а потім запитує знов:
– Що носить твій татко?
– Джинси.
– А мамка?
– Також джинси.
Ще більше задумався дідусь і знову запитує:
– А який розмір взуття у твоєї мами?
– Тридцять сьомий.
– А в татка?
– Сорок п’ятий.
– Думаю, що тепер ти зрозумів все сам, що вся різниця між татком і мамкою – в ногах.
СЛОВО З ТРЬОХ БУКВ
Приходить перший раз Вовочка із школи і до бабусі:
– Бабусю, я сьогодні в школі написав слово з трьох букв.
– Ах ти ж негідник, та як же ти посмів? Іди, ставай на коліна.
Приходить з роботи мама. Він і мамі розповів, що написав в школі слово з трьох букв, за що його бабуся поставила на коліна.
Мама синку відповіла те ж саме, що і бабуся.
Ось нарешті прийшов додому батько і до Вовочки:
– За що це тебе так, синку, наказали?
– А за те, що я в школі написав слово з трьох букв.
– І яке ж ти написав слово, синку?
– Мир.
– Вставай, Вовочка. Вічно у їх на умі тільки такі слова, що й сказати соромно.
Я ХОЧУ ЇСТИ
Прийшов Вовочка з дитсадка:
– Мамоцка, я хоцу їсти.
– Підозди, Вовочка, підозди.
– Я не хоцу пі...ди. Я хоцу їсти.
1980 р.
ДЕГУСТАТОР
Після Жовтневого пленуму 1985 року. За систематичну п’янку на роботі пана Іванова вирішили звільнити з роботи.
Задумався Іван Іванович. Що й робить – не знає.
Пішов в магазин з пересердя, щоб примочить своє горе, купив газету.
Прийшов додому, сів на дивані, читає: такому-то підприємству потрібний дегустатор. Аж підскочив від радощів. Записав адресу і бігом вперед, щоб ніхто не попередив.
Приходить у відділ кадрів. А п’яничок за п’ять кілометрів видно. Кадровичка до нього:
– Ваші документи? Подивилась, погортала. – Пробачте, – я без директора прийняти не можу. Приходьте, будь ласка, завтра.
Приходить на другий день до директора. Директор подивився і до секретарки:
– А ну, Машенька, принесіть, будь ласка, чарочку.
Безробітний понюхав, пригубив:
– Столична.
– Вірно.
Потім принесли другу, третю ... п’яту і так далі, але безробітний відповідав бездоганно. Причини, щоб відмовити чоловікові не було, і тоді директор до секретарки:
– А ти піди та попісяй...
Принесла. Подала. Іван Іванович подивився, понюхав і відповіє:
– Два місяці вагітності.
Потім повернувся до директора.
– Сказати від кого?
– Не потрібно.
КУДИ ГРОШІ ДІВАЄТЕ?
Через двадцять років після останнього Указу наш Генераль- ний вирішив поїздить по Союзу (був колись такий), і подивитись, як же живуть люди після його нововведень про заборону горілки.
Зустрічає студента-заочника і запитує:
– Ким ви працюєте?
– Робітником.
– Скільки ж ви заробляєте в місяць?
– П’ятсот карбованців.
– А скільки коштує суха ковбаса?
– Двадцять копійок за кілограм.
– Маєте машину?
– А навіщо вона потрібна, коли і так досить маршрутного транспорту. Три копійки то, майже, не гроші.
– А куди ж ви діваєте гроші?
– Збираю на пляшку горілки.
НА ПОДАРУНОК ГЕНЕРАЛЬНОМУ
Після знаменитого Горбачовського Указу про сухий закон в одному тайговому селищі розпивати спиртні напої заборонили щонайменше, як за три кілометри від поселень. І хоч горілки ніде не було, але геологи за великим знайомством дістали пляшечку оковитої. А як же її випити, коли навколо сотні очей? Ото ж і махонули в тайгу за кілометрів сім від селища. Тільки-но хлопці облаштувались на галявині, аж дивляться, рядом приземляється вертоліт, з якого виходять кедебісти, і до хлопців:
– Який привід для сабантуя?
– Говорять, що сьогодні день народження Генерального.
От і вирішили за його здоров’я.
– Ну що ж, тоді гоніть по п’ятдесят карбованців на подарунок.
ВИКРУТИВСЯ
Коли Микита Сергійович був у США, журналісти, глузуючи, запитали:
– Миките Сергієвичу, чому у вашій державі
