Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Тремтячими пальцями дівчина обмацала обличчя, потім спробувала розгледіти на темних гранях кинджала своє відображення.  Але сумнівів не залишилося: раптово, в одну мить стала вона колишньою, молодою і красивою.

Вона мимоволі позадкувала, розгублена, не розуміючи, щож тепер робити. Так далеко зайшла її гра з Кадмасом, і як  оце вона постане перед ним справжньою, як пояснить йому своє перетворення?  

А якщо Кадмас не пробачить їй обман і розірве заручини, відмовиться від весілля? І ніхто не посміє дорікнути йому в тому, що він не дотримав слова... А вона навіки залишиться самотньою і нещасною, адже ніякий інший чоловік їй віднині не потрібен.

Оейде повільно відступала все далі й далі, прислухаючись до нічного лісу. 

Вона дуже боялася, що Кадмас гукне її.  Душа метушилася с жахом і відчаєм. Невже знову доведеться бігти, поневірятися, наражати себе на небезпеку? Поруч із Кадмасом так спокійно і тепло! І недавній поцілунок знову обпалив її губи.

Дівчина схлипнула і затиснула рот рукою. Але,можливо вона зуміє сховатися, почекати якийсь час, а потім покличе на допомогу, наприклад, звідкись від  болота... Прикинеться, що поранена, що викрадачі покинули її, не захотівши морочитися, або що їй якось удалося від них утекти. 

Шалені думки, одна божевільніша за іншу металися в її голові. Як гірко шкодувала вона, що не відкрила Кадмасу всієї правди! Тоді вони б уже давно були в Лянсіді, і вона змогла б нарешті й брата обійняти, й почати готуватися до весілля з коханим...

– Дія! Ти де?Що за  дурна гра у хованки! – почула вона голос Кадмаса і, охоплена незрозумілим страхом, кинулася бігти. 

Потрібно потягнути час! Вона прекрасно усвідомлювала, що Кадмас тепер шукатиме обох зниклих: і Оейде, і Дію. І від цього розуміння робилося їй дуже погано.  Але так глибоко потонула вона  у брехні, що вже не могла зупиниться.

Звичайно, він почне шукати Дію, а знайде Оейде, а Дії доведеться згинути без сліду. Це єдиний доступний вихід...

Вона зачепилася ногою за якийсь горбок і, не втримавшись, упала долілиць на землю, обдираючи обличчя й тіло об твердий ґрунт. 

Встала на колінах, кусаючи губи від болю. Вітер знову доніс до неї стривожений голос Кадмаса.  

Оейде витерла сльози. Треба заманити його ще далі й там уже прикинутися викраденою й пораненою. Тепер це легше зробити – руки й ноги в кривавих саднах... 

На щастя, магія, якою він володіє, ще не набрала повної сили. Відразу Кадмас нічого не зрозуміє, а потім вона якось приспить його пильність, щоб він не став перевіряти її історію, охоплений неясними підозрами.

Але він цілком може впізнати її одяг... Змінилося обличчя, фігура, навіть волосся, здається, стало трохи довшим, а ось одяг залишився той самий... 

Оейде підібрала загублений кинджал і безжально обрізала поділ сукні, оголивши ноги трохи нижче колін. Тканину, що висіла на поясі замість сумки, дівчина відв'язала і закріпила на грудях, щоб приховати вишивку біля вирізу, яку Кадмас, звісно ж, не міг не помітити.

Вона піднялася, витерши обрізками сукні кров з колін. Хотіла спершу викинути, але обернувшись на всі боки, зрозуміла: якщо Кадмас, слідуючи за нею, знайде обрізок, то швидко зрозуміє, кому належить кров...

Стискаючи обрізки в руці, вона швидко й безшумно побігла туди, де густів у сутінках гнилуватий болотний туман. Там же можна буде і сліди крові приховати –  трясовина для цього підходить краще за все інше.

Оейде була впевнена, що Кадмас знайде її, і хотіла тільки одного, щоб він знайшов її якомога пізніше, так її поява буде  більш достовірною.

Бічним зором дівчина помітила легке ворушіння за кущами і зупинилася, позадкувала, притулилася спиною до широкого стовбура і виставила перед собою кинджал.

Блідо-сірі очі, відбивши світло, немов очі звіра, блиснули з-за кущів.

– Стій на місці! – хрипло промовила Оейде, – інакше я зараз закричу, і мене почують!

– Не кричи, благаю, я і так знаю, що ти не одна тут. Я бачила твого супутника... – Гла виповзла з кущів.

Від колишньої злісної і самовпевненої карлиці не лишилося й сліду, вона вся зіщулилася і стала начебто ще меншою. Хижа посмішка більше не спотворювала її, і без того, темне, пом'яте обличчя. Брудний, рваний одяг висів лахміттям, а чорне розпатлане волосся збилося в ковтуни.

– Я така ж утікачка, як і ти... – проскрипіла Гла, – Матінка зовсім з глузду з'їхала. Хотіла мене принести в жертву, щоб повернути божевільній Тавіфі хоч краплю розуму.  Адже та тепер тільки б'ється головою об дерева і бурмочить щось незрозуміле...

– А цей...  клятий Рамхеб? Він подох? – обережно запитала Оейде.

– Ні. Він разом із нею... Кривавий ритуал подарував йому трохи сили. Решта слуг дбають про нього...

– Якщо допоможеш мені ще раз, я забуду про те, що ти збиралася пити мою кров! – сказала Оейде.

Нелегко було зважитися на таке, але вона насмілилася довіритися карлиці. Гла не обдурила її тоді, можливо, допоможе їй і зараз.

– Яка послуга тобі потрібна? – запитала Гла, підтискаючи дужкою бліді губи, – твій супутник сильний і надійний...