Бенкет круків - Джордж Мартін

На якір стали за двадцять ярдів від «Тиші».

— Спустіть шлюпку. Я пливу на берег.

Поки гребці займали свої місця, він пристебнув пояс: довгий меч висів з одного боку, чингал — з другого. Ньют Голяр зашпилив лорду-капітану плаща на плечах. Злототканий дев'ятишаровий плащ пошитий був у вигляді кракена Грейджоїв, і мацаки звисали аж до чобіт. Під низом Віктаріон мав важку сіру кольчугу, вдягнуту на чорну дублену шкіру. У Кейлінському Рову він звик носили кольчугу день і ніч. Ліпше вже натерті плечі й біль у спині, ніж кривава рана в животі. Отруйним стрілам цих болотяних бісів досить просто шкрябнути людину, щоб за кілька годин вона почала верещати від різачки, з якою з неї по ногах витікало життя.

«Хай хто сяде на Скелястий престол, а з болотяними бісами розправлюся я».

Віктаріон вдягнув високий чорний бойовий шолом у формі залізного кракена, чиї мацаки кільчилися на щоках і з'єднувалися під підборіддям. На той час шлюпка вже була готова.

— Скрині передаю під твою відповідальність,— мовив Віктаріон до Ньюта, спускаючись у шлюпку.— Добре вартуй їх.

Від тих скринь залежить дуже багато.

— Як накажете, ваша світлосте.

Віктаріон у відповідь спохмурнів.

— Я ще не король.

Він поліз у шлюпку.

У прибережних водах на нього чекав Ейрон Мокрочубий, під рукою в якого висів бурдюк з водою. Сухорлявий жрець був високий, але нижчий за Віктаріона. На вилицюватому обличчі, мов акулячий плавець, випинався ніс, а погляд був залізний. Борода сягала пояса, а сплутане мотуззя волосся, підхоплене вітром, ляпало ззаду по ногах.

— Брате,— заговорив Ейрон; навколо його гомілок біло шумували холодні хвилі,— мертве не вмирає.

— А повстає знову, дужче й міцніше,— скинувши шолома, Віктаріон опустився навколішки. Вода затоки залилася в чоботи й промочила бриджі, а Ейрон ще й ливнув струмінь солоної води йому на чоло. Вони помолилися.

— Де наш брат Вороняче Око? — після молитви запитав лорд-капітан у Ейрона Мокрочубого.

— У великому злототканому наметі, де найгучніший галас. Він оточив себе безбожниками й монстрами, гіршими ніж раніше. Батькова кров у ньому згіркла.

— І материна теж.

Віктаріон не збирався розмовляти про братовбивство просто тут, у цьому священному місці, під скелетом Наґи й палацом Сірого Короля, але багато разів уночі йому снилося, як він заціджує кольчужним кулаком у Юронову всміхнену пику, аж тріскається шкіра та бризкає його погана кров. «Не можна. Я дав Балону слово».

— Всі зібралися? — запитав він у свого брата-жерця.

— Всі потрібні. Капітани й королі,— озвався той. На Залізних островах ці поняття були взаємозамінні: кожен капітан був королем на своєму кораблі, а кожен король мусив бути капітаном.— Ти збираєшся висунути претензії на батькову корону?

Віктаріон уявив, як сидить на Скелястому престолі.

— Якщо цього хоче затонулий бог.

— Хвилі нам це повідають,— мовив Ейрон Мокрочубий, відвертаючись.— Дослухайся до хвиль, брате.

— Ага.

Цікаво, подумав Віктаріон, як саме звучатиме його ім'я, коли його шепнуть хвилі, а потім гаркнуть капітани й королі. «Якщо не обмине мене чаша ся, я її не відставлю».

Навколо зібралася юрма — побажати йому здоров'я й попросити ласки. У ній бачив Віктаріон людей з усіх островів: Блектайдів, Тоні, Орквудів, Стоунтрі, Вінчів і багатьох інших. Гудбразери зі Старої Весі, Гудбразери з Великої Весі, Гудбразери з Оркогори — припливли всі. Були тут і Коди, хоча їх зневажали всі пристойні люди. Скромні Шепарди, Вівери й Нетлі стояли пліч-о-пліч з представниками домів старовинних і гонорових; були навіть найскромніші Гамбли, народжені невільниками й соляними дружинами. Волмарк поплескав Віктаріона по спині, двійко Спаррів вручили йому бурдюк з вином. Віктаріон зробив великий ковток, обтер вуста й дозволив відвести себе до розпалених вогнищ, щоб слухати розмови про війну, корону й рабунок, і про славу та волю його майбутнього царювання.

Того вечора вояки Залізного флоту поставили біля самої межі прибою велетенське парусинове шатро, куди Віктаріон запросив на бенкет півсотні видатних капітанів, частуючи їх смаженим козеням, солоною тріскою і омарами. Ейрон теж прийшов. Їв рибу й пив воду, в той час як капітани вижлуктили стільки пива, що в ньому б міг поплавати весь Залізний флот. Чимало з них пообіцяли Віктаріону віддати за нього голос: Фралег Дужий, мудрий Альвін Шарп, горбатий Гото Гарло. Гото хотів віддати за нього дочку, щоб стала за королеву.

— Не щастить мені з жінками,— відповів на це Віктаріон. Перша його дружина померла з пологів, народивши мертву дочку. Друга захворіла на віспу. А третя...

— Королю потрібен спадкоємець,— наполягав Гото.— Вороняче Око приведе сюди на царезбори трьох синів на оглядини.

— Байстрюків-напівкровок. Скільки років твоїй доньці?

— Дванадцять,— мовив Гото.— Гарна й плідна, щойно розквітла, з медовими косами. Груди ще маленькі, але стегна вже круті. Вона більше в матір, ніж у мене.

Віктаріон з цього здогадався, що горба в дівчини немає. Та коли спробував уявити її, побачив перед очима власноруч убиту дружину. З кожним ударом він плакав, а тоді відніс її тіло на скелі й викинув крабам.

— Залюбки подивлюся на дівчину, коли мене коронують,— пообіцяв він. На більше Гото й не сподівався й задоволено подибав геть.

Бейлора Блектайда задовольнити було важче. Він присів біля Віктаріона у поярковій сорочці з малюнком з чорно-зелених щитів, гладенько виголений і гарний з обличчя. Плащ на ньому був соболиний, який застібався на срібну семикутну зірку. Вісім років він був заручником у Старгороді й повернувся вірянином сімох богів царини.

— Балон був божевільний, Ейрон ще божевільніший, а Юрон найгірший з трьох,— заговорив лорд Бейлор.— А ви, лорде-капітане? Якщо я крикну вас на царство, ви покладете край цій божевільній війні?

— Ви підштовхуєте мене прихилити коліно? — нахмурився Віктаріон.

— Якщо доведеться. Самі ми не встоїмо проти цілого Вестеросу. Це, нам на лихо, довів король Роберт. Балон готовий був платити за свободу залізну ціну, так він казав, та тільки жінки наші платили за Балонові корони своїми порожніми ліжками. Моя матір була з таких. Давній звичай давно мертвий.

— Мертве не вмирає, а постає знову, дужче й міцніше. За сотню років люди співатимуть про Балона Безстрашного.

— Балон Вдовотворець — ось як його кличуть. Я б радо його свободу поміняв на батька. Нема в тебе