Бенкет круків - Джордж Мартін

Віктаріон не відповів, і Блектайд, пирхнувши, відійшов.

У шатрі ставало спекотно, висів дим. Двоє синів Ґорольда Гудбразера, побившись, перекинули стіл; Вілл Гамбл програв парі й мусив їсти власний чобіт; Малий Ленвуд Тоні грав на скрипочці, а Ромні Вівер співав під його акомпанемент «Кривавий кубок», «Сталеву зливу» й інші старі розбійницькі пісні. Карл-Дівиця й Елдрен Код станцювали пальцеруб. Коли палець Елдрена ляпнувся у вино Ральфу Кульзі, в шатрі вибухнув регіт.

Серед тих, хто зареготав, була й жінка. Підвівшись, Віктаріон побачив її біля виходу: шепотіла щось кумедне на вухо Карлу-Дівиці, бо той засміявся знову. Віктаріон сподівався, що вона такої дурниці не втне й сюди не прийде, але, побачивши її тут, не зміг стримати усмішки.

— Ашо,— гукнув він наказовим тоном,— небого!

Дівчина рушила до нього, струнка й спритна у високих шкіряних чоботях у плямах солі, в зелених вовняних бриджах і коричневій стьобаній сорочці під напіврозшнурованою шкіряною безрукавкою.

— Стрийку,— привіталася Аша Грейджой. Як на жінку, вона виросла висока, та все одно їй довелося стати навшпиньки, щоб поцілувати дядька.— Приємно бачити тебе на моїх царицезборах.

— Царицезборах? — розсміявся Віктаріон.— Ти п'яна, небого? Сідай. Я не бачив на березі твого «Чорного вітру».

— Я причалила під замком Норна Гудбразера, а сюди приїхала верхи,— вона присіла на табурет і без дозволу хильнула вина з кубка Ньюта Голяря. Ньют не заперечував: він уже впився й заснув.— Хто зараз тримає Рів?

— Ральф Кенінг. Оскільки Юний Вовк загинув, нам тепер докучають тільки болотяні біси.

— Старки не єдині північани. Залізний трон призначив хранителем Півночі лорда Страхфортського.

— Ти мене мистецтва війни учитимеш? Я воював, коли ти ще мамину цицьку смоктала.

— І програвав,— Аша ковтнула вина.

Віктаріон не любив, коли йому нагадували про Білий острів.

— Замолоду кожен чоловік має програти в битві, щоб на старість не програти у війні. Сподіваюся, ти тут не для того, щоб заявити претензії на престол.

— А якщо й так? — посміхнулася вона, дражнячись.

— Тут є люди, які пам'ятають тебе ще дівчиськом, яке голяка плавало в морі й гралося в ляльки.

— Я більше в топори гралася.

— Так,— неохоче погодився він,— але жінці потрібен чоловік, а не корона. І коли я стану королем, я тобі такого чоловіка знайду.

— Стрийко такий добрий до мене! А мені знайти тобі гарненьку жіночку, коли я стану королевою?

— З жінками мені не щастить. Ти тут давно?

— Та давненько: вже бачу, що дядько Мокрочубий збурив хвилі вищі, ніж сам очікував. І Драм збирається заявити претензії, а Тарл Тричі-затонулий, начебто говорив, що справжній спадкоємець чорної лінії — Марон Волмарк.

— Король має бути з кракенів.

— Вороняче Око — кракен. А старший брат іде перед молодшим,— сказала Аша й нахилилася ближче.— Але я — рідна дочка короля Балона, тож я йду перед вами обома. Послухай, стрийку...

Та в цю мить запала нагла тиша. Вмовкли співи, Малий Ленвуд Тоні опустив скрипку, чоловіки почали озиратися. Навіть затих стукіт тарілок і ножів.

У святкове шатро увійшла дюжина нових гостей. Віктаріон побачив Вузьколицього Джона Майра, Торволда Брунатнозуба, Ліворукого Лукаса Кода. Гермунд Ботлі схрестив руки на позолоченому нагруднику, що зняв його з якогось ланністерівського капітана ще під час першого Балонового заколоту. Поряд з ним стояв Орквуд з Оркогори. За ними — Кам'янорук, Квелон Гамбл і Рудий Весляр із заплетеним у коси вогненним волоссям. Були тут також Ральф Шепард, і Ральф Лордпортський, і Карл Невільник.

І Вороняче Око — Юрон Грейджой.

«А він усе такий самий,— подумав Віктаріон.— Такий самий, як того дня, коли розреготався мені в обличчя й пішов». Юрон був найвродливішим з усіх синів лорда Квелона, і три роки вигнання не змінили його. Чуприну мав і досі чорну, як опівнічне море без жодного білого гребінця, а обличчя — бліде й гладеньке під охайною темною борідкою. Ліве Юронове око затуляла чорна пов'язка, а от праве сяяло блакиттю, як небо влітку.

«Це усміхнене око»,— подумав Віктаріон.

— Вороняче Око,— привітався він.

— Король Вороняче Око, брате,— посміхнувся Юрон. У ліхтарному світлі вуста його здавалися дуже темними — синіми.

— Не мати нам іншого короля, окрім обраного на царезборах,— підвівся Мокрочубий.— Безбожнику не...

— ...посісти Скелястий престол, ага,— Юрон обвів оком шатро.— Але сталося так, що останнім часом я чимало посидів на Скелястому престолі. Й ніхто не заперечував,— його усміхнене око заблищало.— Хто знає про богів більше за мене? Кінських богів і вогняних богів, зроблених із золота богів з самоцвітними очима, вирізаних з кедрового дерева богів, вирубаних у скелях богів, богів порожнього повітря... Я знаю їх усіх. Бачив, як народи заквітчують їх гірляндами, проливають на них кров офірних цапів і дітей. Чув молитви півсотнею мов. Зціли мою всохлу ногу, зроби так, щоб мене полюбила дівчина, даруй мені здорового сина... Врятуй мене, поможи мені, зроби мене заможним... Захисти мене І Захисти від ворогів моїх, захисти від темряви, захисти від раків у животі, від комонників, від работоргівців, від перекупних мечів під дверима. Захисти від «Тиші»,— розреготався він.— Це я безбожник? Ейроне, та я — найпобожніший з усіх, хто піднімав вітрило! Ти служиш одному богу, Мокрочубий, а я служив десятку тисяч. Люди від Ібу до Ашаю, побачивши мої вітрила, починають молитися.

Жрець підніс кістлявого пальця.

— Вони моляться деревам, і золотим бовванам, і потворам з цапиними головами. Облудним богам...

— Атож,— мовив Юрон,— і за цей гріх я всіх їх повбивав, їхню кров я пролив у море, а їхніх верескливих жінок засіяв своїм сіменем. Їхні божки не змогли мене зупинити, отож цілком очевидно, що це облудні боги. Та я побожніший за тебе, Ейроне. Либонь, це тобі слід ставати переді мною навколішки, благаючи благословення.

Тут Рудий Весляр розреготався, і його сміх підхопили й інші.

— Дурні,— сказав жрець,— дурні, невільники й сліпаки — ось хто ви такі. Невже не бачите, хто перед вами?

— Король,— озвався Квелон Гамбл.

Сплюнувши, Мокрочубий сягнистим кроком рушив у ніч.

Коли він пішов, Вороняче Око перевів своє усміхнене око на Віктаріона.

— Лорде-капітане, а ви не привітаєте брата, з яким так довго не бачилися? А ти, Ашо? Як поживає твоя леді-матір?

— Погано поживає,— озвалася Аша,— бо один дядько зробив її вдовицею.

— А я чув,— знизав плечима Юрон,— що це бог штормів забрав Балона.