Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

— Після того як Гортензія Вокер висловила своє бачення проблеми, було досягнуто компромісу. Саме з цього випливають наші "Правила поведінки" — ніхто з нас не намагатиметься впливати на світ занадто сильно. І також ми почали працювати над заходами безпеки. Я сподіваюсь, що нам ніколи не доведеться ними користатися. Тепер, мабуть, ти розумієш, чому ми контролювали тебе так пильно останніми місяцями.

Патриція кивнула. Це мало сенс. Якби вона зробила щось, що сильно вплинуло би на хід подій, з нею поводилися би інакше. Ернесто був правий: вона повинна намагатися бути непомітною. І стримувати свій гнів, навіть коли задихається у закритій кабіні машини. Патриція не мала часу на горе, відчуття провини або розбите серце, але її гнів був поза часом. Залишайся злою. Тримайся. Гнів — це твій канат над прірвою. Вона повторила в своїй голові те, що сказала собі відразу після шторму: декому доведеться заплатити.

Кавасіма неясно говорив про нове завдання, але тепер, коли вони мчали через штат Юта на швидкості 300 миль/год, він трохи відкрився.

— Ми будемо активні. Ми збираємося втрутитися. Для добра планети. — Він примовк, і Патриція напружилася. Потім Кавасіма нарешті пояснив: — Є маніякипоблизу Денвера, які будують деякий пристрій, — все може закінчитися тим, що вони зроблять дірку в планеті, і ми їдемо боротися з цим.

Патриція була готова. Нехай тільки вони приїдуть...

Лоуренс обідав разом з Мілтоном. Вони були одні. Не було ні Ізабель, ні будь-кого іншого з команди Лоуренса.

— Я пам'ятаю, коли я вперше побачив тебе, ти був маленьким хлопчиком, — сказав Мілтон. — Наймолодша людина, яка побудувала машину часу на дві секунди. — Він посміхнувся і потягнувся до ще одного шматка смаженої курки з відра на підлозі між ними.

Вони сиділи на килимі головного офісу на верхньому поверсі. Курятина була ідеально хрусткою і сочилася соком всередині зажареної скоринки, і пальці Лоуренса все ще були чистими після двох кусків. Відро мало написану на боці назву деякого місцевого ресторану. Як Мілтон міг так швидко начарувати таку їжу? Навіть для мільярдера це було непросто. Лоуренс відчував, що Мілтон збирається починати якусь гру. Вони слухали Роберта Джонсона, єдиного музиканта, який подобався Мілтонові.

— Машина часу на дві секунди. — Лоуренс витер пальці, хоча у цьому не було потреби. — Класичний приклад непотрібного пристрою.

— Ну, і так і ні. — Дірт потиснув плечима разом з усім його тілом. — Це був знак членства у групі обраних, чи не так? Але також предметний урок. Уяви собі, що ти помилився, монтуючи такий пристрій, і тепер він переміщає когось на дві секунди назад, замість того, щоб проскакувати на дві секунди вперед. І що ти не зміг зупинити себе від того, щоб не натиснути на кнопку знову.

— Тоді можна застрягнути у петлі, — вказав Лоуренс. — У тих самих двох секундах, назавжди.

З того місця, де Лоуренс сидів на підлозі, просто перед собою він міг бачити верхівки дерев лісу за індустріальним парком. Вони хиталися, як навіжені.

— Ми можемо знаходитися у двосекундному циклі часу прямо зараз, і ніколи про це не дізнатися, — відзначив Дірт. — аж поки пристрій не зламається, або його хтось не вимкне. Але так, подумай про це, людино. Цей пристрій нешкідливий, якщо ви йдете в прямому напрямку, але потенційно катастрофічний, якщо ви підете в іншу сторону. Іноді речі потрібно приймати такими, якими вони є. Ви не можете плисти проти приливної хвилі.

— І історія, — сказав Лоуренс, здогадуючись, куди хилить Мілтон — історія це приливна хвиля.

Лоуренс знов глянув у вікно, і на цей раз зміг побачити не тільки верхівки дерев, але й гілки і деякі стовбури. Вони ніби летіли до нього. Він подумав, що, можливо, якщо він буде люб'язним з Мілтоном, то той дозволить йому прогулятися до лісу. І тоді Лоуренс відчуватиме себе ближче до Патриції.

— Історія — це лише потік часу, людино, — сказав Мілтон.

Лоуренс узяв ще один шматочок курятини, а потім подивився на дерева знову. І побачив безліч стовбурів нараз.

— Лягай! — Лоуренс кинувся ндо Мілтона і поклав його на підлогу, коли гілка, широка, як його грудна клітка, пролетіла через вікно і вдарилася в дальню стіну. Через кілька секунд кімната виявилася набитою листям і гілками. Лоуренс не міг бачити стін чи стелі, навкруги був просто щільний, важкий і колючий зелений простір.

Лоуренс поповз на животі до відкритих дверей. За ним повз Мілтон, питаючи:

— Що це за чортівня... — Лоуренс просто потиснув плечима, він нічого не міг нічого сказати, бо міг назавжди втратити голос. У нього було достатньо часу, щоб зреагувати і прикусити язика.

Унизу Лоуренс почув постріли з автомата. Хтось кричав від болю і страху. Охоронці кричали щось про резервний план і ще більшу зброю.

Лоуренс виповз за двері, що вели з головного офісу, і піднявся на ноги. До коліна приліпилася куряча шкірка. Він побіг на інший бік будівлі, де було вільніше, щоб подивитися у вікно. На непридатній тепер для паркування