Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

Рослини почали вириватися з усіх тріщин у стінах, коли Ернесто зламав чарівні печатки на вході до Дангер, і зробив перші кроки, щоб вийти на площадку. Патриція і Кавасіма витратили годину для дезінфекції та дефоліації площадки та сходів, але їх зусилля, здається, нічого не змінили. Грибок цвів і розповсюджувався, поки підлога не стала м'яким килимом, а стеля не отримала додаткову вагу. Ернесто посміхався, до його і так нестабільного стану додалася зелена борода з насінням і пророслі спори на руках, зелень вилазила з кожного шва на його вишитому замшевому жилеті, з чистої білої сорочки та сірих фланелевих штанів. Його біле волосся стало темним. Стебла та листя закривали обличчя.

— Погано, — сказав Кавасіма. — Ми повинні рухатися швидше. Допоможи йому спуститися по сходах.

Патриція стала з іншого боку, але Ернесто ледве міг переставляти ноги навіть з двома людьми (захищеними захисними заклинаннями), які підтримували його. Перила обвивалися виноградними лозами, які вилазили з усіх щілин. Патриція відчула, що вона отупіла від суміші втоми, почуття провини та гніву, оскільки вона спала лише уривками протягом декількох тижнів, і що її розум перевантажений, і не може утримувати більше двох чи трьох речей одразу. Все було безнадійно, люди скрізь занурювалися у смерть, і Патриція відчувала себе егоїстичним монстром кожного разу, коли починала думати про себе. Такими монстрами були її батьки, і хай там що, але вона не хотіла бути схожою на них, незважаючи на їхні недавні слабкі спроби примирення. І ще був Лоуренс, який випадково зізнався у своїй любові до неї, а потім зник на місяці. Саме тоді, коли вона відкрилася для когось, і почала відчувати, що може бути гідною кохання... Зрештою вона намагалася не перейматись цими речами, тому що їх не було як виправити, а люди потребували її присутності. Як от Ернесто, який збирався звалитися вниз зарослими сходами.

Перила вкрилися мохом, а на сходах повиростали гілки. Патриція і Кавасіма вирішили не підтримувати Ернесто, а просто понесли його по сходах вниз. Як тільки вони досягли останнього польоту, сходи вибухнули заростями чагарників. Патриція і Кавасіма піднялися з виростаючими гілками в унісон і швидко досягли кінця сходів. Патриція тримала Ернесто зі сторони голови, а Кавасіма тримав за ноги. Ернесто тепер був повністю зеленим. Патриція відчувала, як на її власному одязі наростає шар якоїсь гнилі.

Фольксвагена "Джетта" (VW Jetta), у якому вони провели тиждень, і до якого несли Ернесто, просто не було видно, і Дороті сигналила кожні кілька секунд. Вони пройшли над корінням і гілками у вестибюлі, і пробилися крізь зарослі лоз у дверях. Тротуар тріснув у той момент, коли Ернесто був над ним, і поховані під асфальтом джакаранди полізли вгору, викидаючи квіти. Вони засунули Ернесто в задню частину машини і Патриція сіла поруч з ним. Кавасіма хляпнув дверцятами зі сторони пасажирського сидіння, і Дороті рвонула до автостради, перш ніж хтось застебнув ремінь безпеки.

Міст був закритий через аварію на ньому. Їм довелося розвернутись і податися до Дамбартона. Хтось підпалив банк, і пожежа поширилася на інші будівлі: над СoMa стояв чорний дим. Патриція заплющила очі. По радіо президент говорив про плани та резолюції, але конгрес навіть не міг зібратися, тому що не міг домовитися з палатою представників — це був конституційний кошмар. Поряд з Патрицією Ернесто обдирав з себе рослинність, поки знову не почав виглядати людиною.

Сидячи в машині з трьома чарівниками Патриція тим не менше відчувала себе відчайдушно самотньою. Її очі злипалися від нестачі сну, а тіло підказувало, що вона на межі самогубства. Вона тільки хотіла, щоб як деякі дикі тварини назавжди позбавитися сну і переходити до нижчого стану свідомості, закриваючи верхній розум, тому що не було можливості думати без нав'язливих ідей, чого вона абсолютно не збиралася робити. З тих пір як ударив супершторм Аллегра, Ернесто і Кавасіма постійно відправляли її на різні місії, і вона не мала часу думати про щось інше. Людям було боляче, і вони потребували допомоги, яку потрібно було робити приховано. Деякі люди ставали хижаками, і їх доводилося заражати бактеріями, що харчуються м'ясом. Патриція тепер могла заражати таких людей, будучи навіть у напівсонному стані, якщо це було можливо. Тепер, у машині, їй не було чого робити, крім як сидіти зі своїми думками, і це було нестерпно. Єдиною людиною, з ким вона хотіла би поговорити, був Лоуренс, який кинув їй кілька слів, а потім зник без пояснень. Іноді їй здавалося, що у неї буде шанс на щастя, якщо вона покине все і поїде до нього. Але це було найбільш егоїстичним уявленням серед усіх інших.

Останнього разу Патриція побачила у сні ліс, по якому бив град, такий різкий, що доводилося ховати обличчя, і в кожну градинку була заморожена риба з виразом жаху у очах. Гострі краї різали шкіру Патриції і рвали на ній одяг — поки вона пробиралася через крижану бурю, на ній залишилися лише білизна та ковбойські чоботи. Її кров замерзала, витікаючи з неї. Вона знемагала на морозному грунті, а град ставав все важчим і густішим, і риба насипалася навколо неї. Нарешті вона прийшла до великого чарівного дерева, яке вона не могла ототожнити з жодним відомим їй деревом, і кинулася під його захист, коли град з крихітних риб став ще густішим. Вона виглянула з укриття під Деревом і не побачила навколо нічого, окрім скелетів, в усіх напрямках стояли мертві дерева, які простягали гілки,