Буря Мечів - Джордж Мартін

Тут заговорив Едмур Таллі.

— Щоб потрапити у вежу, вони вбили ще й двох моїх людей. Делпа й Едвуда.

— Не вбивство це було, сер,— сказав лорд Рикард Карстарк, байдужий як до мотузок на своїх зап’ястках, так і до крові, що стікала в нього по обличчю.— Будь-хто, стаючи між батьком і його жагою помсти, напрошується на смерть.

Його слова дзвеніли Кетлін у вухах, різкі й жорстокі, як грім бойового барабану. В горлі пересохло. «Це я винна. Ці двоє хлопчаків загинули, щоб вижили мої донечки».

— Ваші сини померли в мене на очах — тої ночі в Лопотючому лісі,— мовив Роб до лорда Карстарка.— Тайон Фрей не вбивав Торена. Віллєм Ланістер не вбивав Едарда. То як ви можете називати це помстою? Це злодіяння, криваве вбивство. Ваші сини загинули гідно — на полі бою, з мечами в руках.

— Але загинули,— сказав Рикард Карстарк, не відступаючи ні на дюйм.— Їх зарубав Царевбивця. А ці двоє були з його рідні. Лише кров’ю можна заплатити за кров.

— Кров’ю дітей? — указав Роб на тіла.— Скільки років їм було? Дванадцять, тринадцять? Прості зброєносці!

— В боях і зброєносці гинуть.

— Коли воюють — так. А Тайон Фрей і Віллєм Ланістер склали мечі в Лопотючому лісі. Вони були ув’язнені в камері, беззбройні, спали... хлопчаки! Погляньте на них!

Натомість лорд Карстарк подивився на Кетлін.

— Нехай ваша мати на них погляне,— сказав він.— Це й вона їх убила, не тільки я.

Кетлін поклала долоню на спинку Робового престолу. Зала, здавалося, крутнулася. Відчуття було таке, наче Кетлін зараз знудить.

— Моя мати до цього не причетна,— розсердився Роб.— Це ваша справа. Ваше вбивство. Ваша зрада.

— Яка ж це зрада — убити Ланістера, якщо звільнити його — не зрада? — різко запитав Карстарк.— Чи ваша світлість забули, що у нас війна з Кичерою Кастерлі? На війні ворогів убивають. Батько не навчив тебе цього, хлопче?

— «Хлопче»? — Великий Джон зацідив Рикарду Карстарку кулаком, закутим у кольчужну рукавицю, аж другий лорд упав навколішки.

— Лишіть його! — дзвінко наказав Роб. Амбер зробив крок від полоненого.

Лорд Карстарк виплюнув вибитий зуб.

— Так, лорде Карстарк, лишіть мене королю. Він хоче мене трохи пошпетити, перш ніж пробачить. Саме так він відповідає на зраду, наш король на Півночі,— він посміхнувся червоним мокрим ротом.— Чи мені кликати вас «король, що втратив Північ», ваша світлосте?

Великий Джон вихопив спис у вояка, що стояв поряд з ним, і підкинув до плеча.

— Дозвольте мені його прохромити, сір! Дозвольте живіт йому розпороти, щоб поглянути, якого кольору в нього кишки!

Тут розчахнулися двері в залу, й увійшов Чорнопструг; з плаща й шолома в нього збігала вода. За ним ішли солдати Таллі, а надворі прошивали небо блискавки й тарабанила по камінню Річкорину чорна злива. Знявши шолом, сер Бринден опустився на одне коліно.

— Ваша світлосте,— тільки й сказав він, але таким похмурим голосом, що все стало зрозуміло.

— Сера Бриндена я вислухаю сам-на-сам, у залі аудієнцій,— звівся Роб на ноги.— Великий Джоне, лорда Карстарка потримайте до мого повернення, а решту сімох повісьте.

Великий Джон опустив списа.

— Навіть мертвих?

— Так. Не допущу цього бруду в дядькові річки. Нехай ворон годують.

Один з бранців упав навколішки.

— Змилуйтеся, сір! Я нікого не вбивав, я тільки на дверях чатував, щоб вартові не увійшли.

Роб на мить замислився.

— Ти знав про наміри лорда Рикарда? Бачив, як дістали ножі? Чув крики, зойки, благання зглянутися?

— Так, але я участі не брав. Я тільки спостерігав, присягаюся...

— Лорде Амбер,— сказав Роб,— цей чоловік тільки спостерігав. Повісьте його останнім, щоб поспостерігав, як помирають решта. Мамо, дядьку, ходіть зі мною, будь ласка,— він розвернувся, а люди Великого Джона, обступивши полонених, вивели їх із зали, підштовхуючи списами. Надворі гурчав і грякав грім, та так гучно, що здавалося, наче замок валиться. «Ото з таким звуком розвалюється королівство?» — подумала Кетлін.

У залі аудієнцій було темно, та принаймні грубі стіни приглушували гуркіт грому. Увійшов слуга з олійною лампою, щоб запалити коминок, але Роб, забравши лампу, відіслав його геть. У залі були і столи, і крісла, але сів тільки Едмур, а коли побачив, що решта стоять, підвівся й собі. Роб зняв корону й поклав перед собою на столі.

Чорнопструг зачинив двері.

— Карстарки втекли.

— Всі?

Від злості чи розпачу захрип Робів голос? Навіть Кетлін не була певна.

— Всі здорові вояки,— відповів сер Бринден.— Лишилися поранені з кількома повіями та слугами. Ми допитали багатьох, щоб точно дізнатися правду. Вислизати почали ще поночі, спершу скрадаючись по одному й по двоє, а потім уже й більшими гуртами. Пораненим і слугам звеліли підтримувати багаття в таборі, щоб ніхто не здогадався, що люди втекли, а коли почався дощ, це взагалі було вже непотрібно.

— За межами Річкорину вони перешикуються? — запитав Роб.

— Ні. Вони кинулися на всі боки на полювання. Лорд Карстарк присягнувся віддати руку своєї дочки будь-кому — високородному чи ні,— хто принесе йому голову Царевбивці.

«Боги праведні!» Кетлін знову стало зле.

— Близько трьохсот вершників і ще вдвічі більше коней просто розчинилися в ночі,— Роб потер скроні, де над вухами на ніжній шкірі лишилися вм’ятини від корони.— Ми втратили всю кінноту Картверді.

«Втратили через мене. Через мене, простіть мене, боги». Не треба бути солдатом, щоб зрозуміти, в якій пастці опинився Роб. Поки що він утримує приріччя, але королівство його оточене ворогами з усіх боків, крім сходу, де байдуже сидить у своїх горах Лайса. Навіть Тризуб навряд чи захищений, якщо лорд Переправи розірве союз. А тепер ще втратити й Карстарків...

— За межами Річкорину про це ніхто не має дізнатися,— сказав брат Едмур.— Лорд Тайвін-бо... Ланістери сплачують усі борги, вони завжди так кажуть. Мати милостива, коли він дізнається...

«Санса!» Кетлін так стиснула кулак, що нігті вп’ялися в ніжну шкіру долонь.

Роб кинув на Едмура погляд, яким можна було заморозити.

— То ви хочете з мене зробити не тільки вбивцю, а й брехуна, дядьку?

— Брехати не доведеться. Ми просто нічого не скажемо. Поховаємо хлопців і мовчатимемо до кінця війни. Віллєм був сином сера Кевана Ланістера, небожем лорда Тайвіна. Тайон — син леді Дженни, він Фрей. Від Близнючок теж треба це приховати, поки...

— Поки нам