Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

— Гаразд, — сказала Ізабель. — Ого. Ну, я думаю, що повинна поговорити з твоїми батьками. У них займе деякий час приїхати сюди. Особливо з плутаними вказівками, які я збираюся їм дати, щоби знайти стартовий майданчик.

— Стартовий майданчик? Але...

— Оскільки ми будемо там до того часу, коли вони приїдуть. — Вона погладила Лоуренсові плече. Дакувати Богу, він перестав плакати і трохи заспокоївся.

— Ходімо, я покажу вам ракету. Це буде екскурсія, і я познайомлю вас з деякими людьми.

Вона встала і запропонувала Лоуренсові руку. Він взяв її.

Так Лоуренсові вдалося зустрітися з десятком найвідоміших ракетних інженерів на Землі. Ізабель привезла його туди в тютюново-ароматному червоному Мустанзі, і ноги Лоуренса були сховані під пакетами Фріто. Лоуренс вперше почув групу Фронталот по її стерео.

— Ти читав Хайнлайна? Можливо, він трохи задорослий для тебе, але я впевнена, що ти випереджаєш своїх однолітків. Ось, — вона розкопала на задньому сидінні і вручила йому книгу у м'якій обкладинці, яка називалася «Маю скафандр — готовий подорожувати», приємну на дотик. Вона сказала, що він може взяти її собі, вона має ще одну.

Вони поїхали по Меморіальному проспекті, а потім через нескінченну серію однакових магістралей, розв'язок і тунелів, і Лоуренс зрозумів, що Ізабель була права: його батьки втратять кілька годин, намагаючись його забрати, навіть якщо вона дасть їм ідеальні вказівки. Вони завжди скаржилися, що водіння в Бостоні вимагало зупинок і розитувань. Після обіду похмурніло, з'явилися хмари, але увага Лоуренса була поглинута екскурсією.

— Ось, — сказала Ізабель, — наша перша ракета «Земля-орбіта». Я спеціально приїхала сюди з Вірджинії, щоб допомогти їм. Хоч мій хлопець божевільно ревнивий.

Ракета була у два-три рази ширша за Лоуренса, розміщена в ангарі біля води. Оболонка поблискувала, коли блідо-металевий корпус ловив смуги світла, які пробивалися крізь вікна вгорі. Ізабель прогулялася з Лоуренсом навколо неї, показуючи йому всі цікаві особливості, включаючи ізоляцію з вуглецевого волокна навколо паливних систем та легкого силікатно-органічного полімерного корпусу на справжніх двигунах.

Лоуренс витягнув руку і торкнувся ракети, відчуваючи, як в'яне шкіра на кінчиках пальців. Люди почали обертатися, бажаючи дізнатися, що це за дитина, і чому він торкається їхньої дорогоцінної ракети.

— Це делікатне обладнання. — Великий чоловік у водолазному светрі склав руки.

— Ми не можемо пропускати сюди випадкових дітей, які бігатимуть навколо, — сказала маленька жінка в комбінезоні.

— Лоуренс, — сказала Ізабель. — Покажи їм. — Він зрозумів, що вона має на увазі.

Він оголив праве зап'ястя і натиснув на маленьку кнопку. І відчув знайоме відчуття, як пропущене серцебиття або подвійний подих, що не було часом взагалі. Через дві секунди він стояв поруч з красивою ракетою в кільці людей, які дивилися на нього. Всі заплескали. Лоуренс зауважив, що вони також носили браслети на своїх зап'ястях, напевно це було модно. Або було ознакою їхньої групи.

Після цього вони почали ставитися до нього як до члена їхньої групи. Він завоював у них невелику частину їхнього часу, а вони збиралися завоювати частину простору. Всі розуміли, що це був свого роду початковий внесок. Одного разу вони заволодіють набагато більшою частиною космосу — якщо не вони, то їхні нащадки. Вони святкували свої невеличкі перемоги, і мріяли про великі майбутні.

— Привіт, хлопче, — сказав один кудлатий хлопець у джинсах та сандаліях. — Подивись, як я скомпонував цей двигун. Це дуже цікаво.

— Ми скомпонували, — поправила його Ізабель.

Чоловік у водолазному светрі звався Гай, і він був старшим, під сорок років, можливо, навіть під п'ятдесят, з ніби посипаним сіллю чорним волоссям і великими бровами. Він постійно задавав Лоуренсові питання та робив нотатки у своєму телефоні. Він попросив Лоуренса написати своє ім'я і дату народження. — Я нагадаю про себе, коли тобі виповниться вісімнадцять, — сказав він. Хтось приніс Лоуренсові содову і піццу.

До того часу, коли приїхали батьки Лоуренса, киплячи у власних шкурах (після того як вивчили всі тунелі та розв'язки), Лоуренс став талісманом дружної орбітальної ракетної банди. Під час довгої поїздки додому Лоуренс отримав достатньо настанов від своїх батьків, які пояснювали йому, що життя складається не лише з пригод, ради Бога, життя — це довга не завжди приємна дорога і серія обов'язків і вимог. Коли Лоуренс стане достатньо дорослим, щоб робити те, що йому подобається, він також стане достатньо розумним, щоб зрозуміти, що деколи потрібно робити те, що йому не подобається.

Сонце заходило. Вони зупинилася на гамбургери, і батьки більше не читали йому нотацій. Лоуренс непомітно тримав під столом на колінах подаровану йому книгу «Маю скафандр — готовий подорожувати». Він прочитав уже половину.