Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

Крізь вікна на західній стороні класних кімнат Кентерберійської академії, мавзолею з блідого цементу, було видно автостоянку, спортивні майданчики та шосе з дворядним рухом. А зі східних вікон відкривався вид вниз на брудний спуск до потічка, за яким нервово тремтіли дерева під осіннім вересневим вітром. У трохи застояному повітрі школи Патриція могла дивитися на схід і уявляти себе дикункою поміж дерев.

Перший тиждень у школі Патриція носила дубовий листок у кишені спідниці, це був її талісман, до якого вона торкалася, поки листок не покришився на сміття. На уроках математики та англійської мови, де були вікна з видом на схід, вона дивилася на ліс. І бажала побігти туди і займатися чаклунськими справами і пригодами, а не сидіти у класі і запам'ятовувати старі промови Резерфорда Б. Хейса. Її шкіру тиснув абсолютно новий бюстгальтер під жорстким светром і шкільною формою, і навколо неї всі щось читали або розмовляли: чи Кейсі Гамільтон збирається перепросити Трейсі Бурта? Хто де був протягом літа? Патриція лише хиталася на стільці вперед-назад, вперед-назад, поки не гепнулася на підлогу з гуркотом, який вразив усіх у класі.

Уже пройшло сім років з часу її зустрічі з Парламентом птахів, які сказали Патриції, що вона була особлива. З тих пір вона намагалася повторити кожен запис у черговій книзі заклинань і кожну містичну практику в інтернеті. Її невдачі лише підштовхували її до лісу знову і знову, і вона не знала, чи є будь-який спосіб звільнитися від бажання її серця. Вона навіть надумала взяти аптечку, щоб лікувати постраждалих істот. Тому що жодні заклинання не діяли, і нічого магічного не відбувалося. Схоже, що все це було чимось на зразок гіпнозу, або вона не спромоглася пройти якийсь тест.

Після обіду Патриція пішла на ігровий майданчик, де підвела обличчя догори, намагаючись зрозуміти каркання ворон, які пролітали через школу. Ворони розмовляли між собою, не даючи Патриції зрозуміти жодного слова, як і дітям в цій школі, хоч про це Патриція зовсім не переживала.

Вона намагалася подружитися з дітьми, адже обіцяла це матері (і дотепердотримувалася цієї обіцянки), але вона перейшлала до цієї школи у восьмому класі, коли усі інші учні вже були тут принаймні кілька років разом. Вчора вона стояла кімнаті для дівчат біля Мейсі Файєрстон та її подружок, Мейсі розказувала, як Брент Гарпер запросив її на обід. М'яка яскрава помада для губ відмінно гармоніювала з кольором її волосся. Патриції, яка покривала лице маслянисто-зеленим кремом, захотілося сказати щось веселе та підтримати розмову, і вона сказала, що все-таки Бренту Гарперу, який мав мерехтливі очі і викладене волосся, чогось не вистачає. Вона лише натякнула, що Брент Гарпер був не таким, яким здавався, і відразу ж отримала дівчат з обох сторін, які вимагали точно знати, яка проблема з Брентом Харпером. Може Брент щось колись їй зробив? Керрі Даннінг бризкала слиною так сильно, що її ідеальне світле волосся практично втратило блиск.

Ворони літали безладно і без будь-якої мети, яку Патриція намагалася визначити, хоча більшість шкільних уроків першого тижня занять мали на меті показати, щу у всьому існує закономірність. Уроки полягали у тому, що ви відповідали на питання стандартизованого тесту, запам'ятовували великі блоки тексту, і в кінцевому підсумку створювали структуру своєї особистості. (Це була знаменита саарійська програма.) Але Патриція дивилася на ворон, яких стривожила, і бачила, що ті лише відлітали трохи далі, і знову у їх стрибанні не було ніякого сенсу. Вони відлітали якраз настільки, щоб Патриція зрозуміла, що вони її зауважують, а потім поверталися назад на те місце, де були раніше.

Що Патриція могла їм сказати — що вона була відьмою, а потім перестала бути нею? Протягом багатьох років?

Дивлячись на літаючих ворон, Патриція забула про можливі перешкоди, поки не зіткнулася з кимось. Вона відчула тиск і укол страху, перш ніж побачила, на кого наштовхнулася: божевільного хлопця з волоссям піщаного кольору та завеликим підборіддям, який впав з огорожі на краю дитячого майданчика і тепер лежав на траві. Він підвівся.

— Чому, до пекла, ти не дивишся, куди... — Він подивився на щось на своєму лівому зап'ясті, що не було годинником, і тепер цокало занадто голосно.

— Що це? — сказала Патриція.

— Ти зламала мою машину часу. — Він зняв її з зап'ястя і показав їй.

— Ви Ларрі, чи не так? — Патриція подивилася на пристрій, який, безумовно, був зламаний. На його поверхні була нерівна тріщина і зсередини виходив кислий запах. — Мені дуже шкода. Ви можете купити собі іншу? Я можу повністю заплатити за неї. Або мої батьки, я думаю. — Вона подумала, що її мамі це сподобається, як ще одна неминуча катастрофа.

— Купити іншу машину часу. — Ларрі фиркнув. — Ви думаєте що можна так просто зійти вниз до Бест Бай і взяти машину часу зі стійки? — Від нього пахло слабким ароматом журавлини, можливо спрей або ще щось.

— Не будьте саркастичним, — сказала Патриція. — Сарказм для слабких людей. — Вона не мала на увазі повчатийого, просто ця фраза глибоко засіла в її голові.

— Вибачте. — Він стиссвій пристрій, а потім ретельно огянув своє зап'ястя. — Її можна відремонтувати, я думаю. До речі, я Лоуренс. Ніколи не називайте мене Ларрі.

— Патриція. — Лоуренс протягнув руку, і вони тричі потисли один одному руки. — Це справді була машина часу? — запитала вона. — Ви не жартували чи щось таке?

— Так. Різновид. Це не була дуже потрібна річ. Я збирався користуватися нею у деяких випадках. Вона повинна була допомогти