Подружжя мимоволі - Олена Гуйда

– Шейлін, яка несподівана зустріч! – Просто переді мною сяючи холодною усмішкою на губах з'явилася моя однокурсниця Ейвелін, – Я чула, ти вийшла заміж! Що ж, вітаю.

Світло-блакитна сукня з найніжнішого шовку, розшита срібними нитками, темне волосся укладене в хитромудру зачіску, рівна спина, бездоганні манери... вона, як і завжди виглядала ідеально. За винятком колючого презирливого погляду, яким недбало окинула мене з ніг до голови.

І саме вона отруювала моє життя в академії останній рік навчання.

– Дякую, – я сухо кивнула, не маючи наміру продовжувати безглузду бесіду.

Але Ейвелін не терпілося обговорити моє нове становище.

– Одного не зрозумію, яким чином жерці допустили це весілля? – вона награно насупилась. – Пересічна, не виблискуюча талантами помічниця з імперського архіву та Раш...

Раш?! Так неформально? Невже цих двох щось пов'язувало?

– Ейвелін, Мені дуже лестить, що ти слідкуєш за моїм життям. Схоже, що тобі зовсім нічим зайнятися?

– А що, правда очі ріже? – Вона нахилила голову і пирхнула. – Він узяв тебе за дружину тільки тому, що не зміг відмовитися.

– Знаєш, коли у жінки немає особистого життя, вона обов'язково починає обговорювати і лізти в чуже. Бажаю тобі якнайшвидше знайти чоловіка. Нехай небеса будуть до тебе прихильні. Адже твоя пара – спадкоємець, не менше?!

– Чоловік? Я вийду заміж за істинного! Тільки за того, хто призначений мені небесами. А ось ти... – Ейвелін мерзотно посміхнулася. – Ти тепер ніколи не відчуєш цього. Раш про це подбав?

Захотілося вилити залишки вина прямісінько в обличчя цієї розфуфиреної курки. Але я стрималася.

– Думаєш, жерцям є справа до твоїх очікувань? – я знизала плечима і навіть усміхнулася. – Чи в тебе крила відросли?

Ейвелін, маючи коріння у гірських кланах повітря, могла б і сподіватися на пробудження дракониць. Там жінки отримували крила ще не так давно, як із домів Вогню. Але...

Однокурсниця скривилася, наче сьорбнула оцту:

– Вона прокинеться! Відгукнеться, коли почує його поклик. А ти... Ти назавжди залишишся безкрилою жебрачкою, нікому не потрібною і викинутою на вулицю... – Ейвелін кинула погляд кудись за моє плече і відразу запнулася. Її щоки порозовішали, а погляд прилип до підлоги.