Подружжя мимоволі - Олена Гуйда

Раш витримав це зауваження, майже не видавши жодної емоції, я тільки помітила, як нервово стиснулися пальці в кулак.

– Володарю, нам дуже лестять ці слова, – видихнув Раш. – На жаль, нам багато доводиться вчитися. Дозвольте представити вам мою молоду дружину Лієру Шейлін Хеймар.

Присіла в реверансі і схилила голову, відчуваючи всередині певний трепет. Ще ніколи в житті я не бачила повелителя так близько. Та й взагалі, якщо чесно, спостерігала лише одного разу його урочисту промову. Але тоді він був розміром з крихітну цятку.

– З миленького пташеняти виріс чарівний птах? Тримай її Тайраш, щоби не випурхнула з твоїх рук.

Раш кинув на мене такий погляд, ніби хотів сказати: "Краще б провалилася!" І де ж його чудова акторська гра?

– Я чудово розумію, яка відповідальність на мене лягла з цим шлюбом, якщо ви про це!

– То ти забереш судові позови? – несподівано спитав повелитель.

У роті пересохло. Все всередині стиснулося від передчуття відповіді. Може, цей шлюб справді допоможе нашій родині?! Якщо суди припиняться, то й історія незабаром забудеться!

Перевела погляд на Раша. Ледве помітно очі звузилися, губи підібгались... Ні. Він не забере. І вс ж…

– Я не бачу причин зупиняти судовий розгляд. Ми одружені не з Лієром Бейріном, а з його дочкою. І я не заспокоюся.

– ...Поки не докопаєшся до правди. Так-так! У цьому ти весь у батька, Раше! Що мене непокоїть. Дуже шкода. Ви з дружиною могли прожити щасливе життя.

Стиснула зуби, змушуючи себе мовчати, хоча все всередині буквально розривалося. Щасливе життя? З тим, хто не бачить далі за власного носа?! З тим, хто навмисне втоптує прізвище моєї родини в багнюку? Ну вже ні!

– Не думаю, що позови завадять нам прожити щасливо свої життя... – "порізно" просилося завершення фрази, але Раш все ж таки закінчувати її не став.

– Дуже сподіваюся… – задумливо промовив Владика небес. – До речі, у мене для вас є подарунок. На жаль, вчора я не зміг відвідати торжество вашого одруження, але подарунок все ж таки я приготував.

Вілієр клацнув пальцями, і я здригнулася, відчувши, як зап'ястя торкнувся холод металу. Завмерла, розглядаючи подарунок – браслет із червоного золота у вигляді дракона, що обернувся навколо зап'ястя. Маленький рубін, що служив драконові оком, відбивав світло так, що здавалося, ніби він хитро підморгує мені. А відчуття магії, що фонувала від подарунка повелителя, не залишало сумнівів – це могутній артефакт.

Очі Раша спалахнули, а погляд вчепився в браслет. І щось мені зовсім не подобалася кровожерливість, з якою він дивився на нього.

– Твій батько колись просив мене зберегти Ренгаля для твоєї дружини. Райраш вірив, що він принесе вам щастя. Принаймні стане відмінним захисником у випадку, якщо тебе не виявиться поряд. Можу сміливо говорити, що я виконав це зобов'язання.

– Дякую, володарю! – Видавив Раш, але я виразно чула, як скриплять його зуби. Хоч би не зірвався і не зганьбив нас обох прямо тут.

Боюся уявити, що на мене вдома чекає!

– Ну, не смію вам заважати. Приємного вечора та гарних розваг.

Навряд чи цей вечір можна було зробити ще "приємнішим"! Але якось мені розхотілося, щоб він закінчувався раніше, ніж очікується.

Ми залишали прийом у повній тиші – напруженій і дзвінкій, яку порушував лише мірний цокіт копит і скрип коліс. Чи це рипів зубами мій нав'язаний чоловік?!

«Не заспокоюся, доки не докопаюся до правди!» – його зарозумілий гнівний голос все ще лунав у голові.

До якої такої правди він збирався докопатися? Слідство та судові розгляди на всіх п'яти засіданнях підтвердили, що провини мого батька в тому випадку немає! І все одно він уперто псував життя моїй родині!

Стиснула пальцями поділ спідниці і кинула короткий погляд у бік Раша. Губи підібгані, очі злегка примружені. Старанно вдає, ніби мене тут немає. Наче я пусте місце!

Але я доведу йому, як сильно він помиляється. Він візьме свої слова назад, забере всі позови і, нарешті, відчепиться від нашої родини! І від мене. Сподіваюся, за вісімдесят сім днів я назавжди попрощаюся з прізвищем Хеймар.

Завтра на роботі спробую з'ясувати подробиці останньої справи, над якою працював батько та лієр Райраш. Де саме вони працювали, як довго і хто ще був тоді з ними… Сподіваюся, хоч якась інформація є у загальному доступі! До секретних відсіків у мене, на жаль, доступу не було… Натомість був доступ до кабінету батька! Здається, завтра варто навідатися ще й до батьківського дому.

Може, вдасться навіть поговорити з батьком, хоча він завжди уникав цієї теми. Не хотів згадувати, обговорювати… Але чому? Якщо він і справді ні в чому не винен!

Карета різко зупинилася. Не чекаючи чиєїсь допомоги, я підскочила з місця, підхопила спідниці і зістрибнула на бруківку. Та одразу ж швидко попрямувала до відкритих вхідних дверей свого нового "дому". Тільки б опинитись швидше якнайдалі від свого найдорожчого чоловіка. Чим менше ми бачитимемося, тим більша ймовірність того, що мої власні нерви будуть цілішими. І меблі. Тому що реагувати спокійно на всі ці витівки було вище за мої сили.