Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

негарної, не було дурної… і це велике щастя, бо важко навіть уявити, яких лих могла б накоїти дурна відьма. Всі ми тією чи іншою мірою реалізуємо свій відьомський потенціал, серед нас немає цілковитих нездар, як це іноді трапляється з чаклунами — ніби й маґічного хисту не бракує, і голова на плечах є, а чари йому не вдаються, хоч що ти з ним роби. Зате з відьмами такого не буває. Ніколи.

— Це можна пояснити проявом вищої волі, — зауважив Бренан.

Івін похитала головою:

— Ой ні, дорогенький, не варто покладати всю відповідальність на Дива. Якби Він сам обирав відьом, Його вибір був би ідеальним. Проте ми аж ніяк не ідеальні. Я об’їхала майже весь Північний Абрад і під час своїх мандрів зустріла чимало жінок, які, на мій погляд, більше заслуговували на Іскру, ніж їхні ровесниці-відьми. Зокрема, я познайомилася в Кирніві з настоятелькою монастиря, що народилася в один день зі мною. Поза будь-яким сумнівом, ця мудра і вчена жінка стала б кращою відьмою, ніж я… Коротше, Див тут ні до чого, я в цьому впевнена. Вибір роблять самі Іскри, і результати цього вибору однозначно вказують на те, що він зовсім не випадковий, хоч і не бездоганний. З іншого боку, я можу навести цілу низку свідчень на користь того, що Іскри не мають розвиненого розуму і не здатні мислити складними катеґоріями. До прикладу, за ці неповні сімнадцять століть народилося одинадцятеро пар відьомських двійнят, і завжди це були хлопчик та дівчинка. Іскри оминають двійні з дівчат, бо не можуть обрати, котра з них стане відьмою, а котра — відьмачкою. Також Іскри не усвідомлюють загрози, пов’язаної з Лахліном, тому нашим попередницям довелося зводити Бар’єр, а коли в ньому з’явилася прогалина, одна з Іскор негайно скористалася з цього — бо дуже вподобала Шайну. А те, що Шайна майже не мала шансів вижити, було понад її розуміння. І коли в минулому залишені без догляду малі відьми гинули від неконтрольованої маґії, Іскри не рятували їм життя, вчасно покинувши їх, а трималися за них до останнього — не через жорстокість та еґоїзм, а просто через те, що не розуміли марності своїх намагань. Інший приклад стосується тебе, Ейрін. Коли я підкрадалася до вас, то розчула твоє припущення, що панічний страх перед заміжжям навіювала тобі Іскра. Я певна, що так і було. Ще років п’ятнадцять тому я досліджувала це явище і дійшла висновку, що страх, який поймає кожну відьму на думку про близькість із чоловіком, не є наслідком самого лише виховання. Це інстинкт — до того ж не наш власний, а наших Іскор. Лише інстинкт і нічого іншого. Якби Іскри розуміли, в чому саме полягає небезпека, вони б знайшли якийсь кращий спосіб застерегти нас.

— Якби Іскри були розумні, — додала Ейрін, — вони б не потребували нас, нашого розуму, нашої свідомості, а самі б жили в наших тілах, керуючи ними на свій розсуд.

— Атож, — кивнула Івін. — І дуже добре, що це не так.

Розділ XV
Золота клітка

У ніч із третього на четверте гедрева крижаний північний вітер приніс із Океану Туагар важкі хмари, і на ранок увесь Ханґован опинився в сніговому полоні. Почалася зима — яка на більшій частині Лахліну триває чотири довгі місяці, майже півроку. На тлі завалених кучугурами снігу вулиць та площ міста видавалося мало не знущанням твердження абрадського календаря, що зараз лише середина осені. Цей календар було розроблено на Ініс Шінані, він ідеально відповідав тамтешньому кліматові — три літні місяці й по два для осені, зими та весни. Загалом, він годився і для всього Абраду — від південного Ан Каваху, де слово „зима“ означало лише холоднішу, ніж інші, пору року, і аж до Івидону з Алпайном, яких узимку зігрівала тепла західна течія з Океану Івирид. Не влаштовував такий календар хіба що мешканців Финніру та північних районів Тір н-Ґалу з Кередіґоном. А для Лахліну взагалі слід було б вигадати щось інше, наприклад, забрати місяць у літа й віддати його зимі, проте в жодного з лахлінських королів ніяк не доходили до цього руки. Їм усім вистачало й інших турбот.

Імар аб Ґалвин, чотирнадцятий король Лахліну з роду О’Тигелвах, шістдесят сьомий за ліком правитель острова, також не мав наміру займатися реформою календаря. Щільно запнувши підшиту хутром мантію, він стояв біля вкритого памороззю вікна й спостерігав за роботою слуг, що прибирали сніг з двірської площі Кайр Ґвалхалу — палацу лахлінських королів. Ледве стримуючи тремтіння від холоду, думав про те, що їм, мабуть, тепліше, ніж йому, бо вони працюють і від цього зігріваються. Навіть трохи заздрив їм, хоча й розумів, що його заздрість безглузда. Порівняно з холодом у тих комірчинах, де мешкала палацова обслуга, в королівських покоях, можна сказати, панувала справжнісінька спека…

Імар відвернувся від вікна й люто зиркнув на нещодавно розпалений камін. Усе його тепло негайно поглинали холодні та вогкі стіни, цей клятий кабінет ніколи не прогрівався, і всеньку зиму тут доводилося сидіти загорненим у хутро. Не набагато краще було і в решті приміщень, навіть у королівській спальні. Сьогодні Імар прокинувся ще вдосвіта і вже не зміг заснути. Понад годину лежав у ліжку, ловив дрижаки і впивався крамольними мріями про те, як було б добре мати при дворі бодай одного чаклуна, щоб той своїми чарами захищав палац від суворої зими.

Тридцятирічний король уже давно розгубив свою дитячу віру в праведність лахлінського способу життя, а після втрати дружини, що вмерла п’ять років тому від запалення легенів, узагалі пройнявся лютою ненавистю до своїх підданих, які з віслючою впертістю дотримувалися дурних заповітів, залишених їм у спадок від так званих Перших Святих. Сам Імар вважав батьків-засновників лахлінської держави боягузами та дезертирами, котрі, замість скористатися унікальними умовами острова, щоб перетворити його на надійний плацдарм для боротьби з нечистю, просто сховалися тут від усіх небезпек і для виправдання своєї легкодухості вигадали казочку про Дивове благословення, що буцімто зійшло на Лахлін завдяки їхнім молитвам…

Пролунав стукіт у двері, а вже наступної секунди, не чекаючи дозволу, до кабінету прошмигнув