Страта - Марина та Сергій Дяченко
Тюремні поневіряння не минулися марно. З самого початку її не полишало підсвідоме почуття небезпеки: ось зараз увірвуться зі списами напереваги, звинуватять у неймовірних злочинах, кинуть в ціпкі руки ката...
— Це ж чудово, Яне. Немає суду — значить, немає судових помилок... Чи ви збиралися зробити тут кар’єру адвоката?
Семироль якось дивно на неї подивився. Відвів очі.
— Яне, — вона занепокоїлась. — Я сподіваюся, чогось на кшталт... інквізиції тут немає теж? Нас не звинуватять у єресі, в чаклунстві чи ще в чомусь?
— Чого ви всього лякаєтеся? — запитав Семироль стомлено. — Ні в чому нас не звинуватять... Звичаї, на перший погляд, досить ліберальні. Люди неагресивні... На чолі міста стоїть герцог — так званий «Високий Дах». Багато говорять про якихось Тлумачів...
— Тлумачів чого? Снів? Видінь? Це оракул? Релігія? Секта?
Семироль знизав плечима:
— Тлумачів Провидіння... Очевидячки, справді, як релігія. Інша річ — чому в такій дивній формі... Гм, Ірено... Тільки ви можете вгадати, НАВІЩО Анджею Кромару знадобилася ця... МОДЕЛЬ.
— Я не знаю... — сказала вона відверто.
— Не лукавте... Можете здогадатись, якщо гарненько подумаєте. Ось, наприклад, той... та реальність, де ми з вами зустрілися. Чим вона відрізняється від вашої... висхідної... реальності?
Семироль затинався, вибираючи нейтральні формулювання. Ірена згадала, як заїкався в такій ситуації пан Петер.
— Ваша МОДЕЛЬ схибнута на законності, — відгукнулася вона не роздумуючи. — Це відразу кидається у вічі — ясно, як Божий день... Гіпертрофована судово-слідча машина. Наджорстокі вироки... І разом з тим — дика злочинність. Ірраціональна, маніякальна...
Семироль подивився здивовано. Наче Ірена на його очах вийняла кролика з-за пазухи.
— А то хіба ні? Хіба всі ці маніяки...
Семироль кліпнув:
— Ірено... Де ви побачили наджорстоке покарання?
Вона поперхнулася:
— А стільки смертних вироків?! І, по-вашому, віддавати смертників упирям — дуже милосердно?!
Семироль помовчав. Унизу, під вікном, урозбрід прогуркотіли дерев’яні колеса.
— Бачите, Ірено... Існують праці видатних кримінологів... Шкода, що ми не маємо до них доступу. Ви отримали б відповіді... коментарі щодо ірраціональних злочинів, жорстоких вироків, способів виконання... Зрештою, покарання за особливо тяжкі злочини... мусять бути диференційованими. Щоб виродку — вибачте, Ірено, — щоб злочинцю, який уже заробив страту, все-таки було що втрачати... і щоб покарання обов’язково було невідворотним.
Ірена зітхнула:
— А щоб не випустити з уваги винного, можна «за компанію» засудити кілька випадкових жертв? Так?
— Я розумію вашу іронію... Але це вже побічний наслідок... проблеми.
Вона опустила очі:
— Усе це вже не настільки цікаво, Яне. Для якихось своїх цілей Анджей Кромар змоделював світ... із упирями-адвокатами на головних ролях. Але тепер...
Вона осіклася. Семироль дивився у вікно.
— Яне, якщо я вас образила...
— Пусте, нічого особливого. Продовжуйте...
Вона пригнічено мовчала. Семироль зітхнув:
— Ірено, я ось про що думав... Якщо моя... реальність існує, як ви говорите, трохи більше року... Чому тоді я добре пам’ятаю своє дитинство, яке мало місце майже сорок років тому? Чому усі люди зазвичай мають минуле, а країни — історію?
— Ви не вірите мені, Яне?
— Ні, я просто хочу розібратися...
Вона покусала губи, підбираючи слова.
— Може, ваші спогади вже наросли... як ото нова шкіра наростає навколо клаптика старої шкіри і закриває рану? Можливо, й ваша інформація про минуле — такий собі багатоступінчастий фантом...
— Схоже на примітивний екскурс в ерзац-філософію, Ірено.
— Я не претендую, Яне. Я ж не філософію викладаю, себто викладала. Так, домисли, припущення...
* * *Вона вже дрімала, коли Семироль зібрався йти.
— Яне, ви куди?! Вже пізно...
— Не турбуйтесь... Я скоро.
За ним зачинилися двері, але лише кілька хвилин по тому Ірена здогадалася, куди і навіщо він вирушив.
Ні про який сон, ясна річ, уже не йшлося.
У щілини віконниць заглядав повний місяць — якомусь бідоласі нині не пощастить.
Слух про упиря розлетиться миттєво...
Якщо, звичайно, жертва залишиться живою. Або якщо Семиролю не вдасться заховати труп із характерними слідами на шиї...
Прокинутися б... Прокинутися б удома, або в крайньому разі — на фермі, де проступають за вікном обриси гір...
Вона лежала, натягнувши до підборіддя ковдру. Ліжко скрипіло при кожному порусі. Лойова свічка смерділа.
* * *На ранок Семироль не повернувся.
Вона чекала до обіду, потім, долаючи страх, спустилася донизу і поговорила зі служницею.
Ні, ніяких особливих чуток. Ніяких страхітливих новин... Хіба що... Пані чула? У місті з’явився хтось «безкорисливий» — від них усього
