Право на шанс - Олена Гриб

– І що тепер? – без емоцій запитала я у вискаленого дзеркала.

На щастя, воно не відповіло.

«Врешті-решт, двері могли замкнути до приходу старої карги», – здається, розум почав прояснюватися.

Я нагородила свою колишню вбиральню гордовитою усмішкою і, намагаючись не дивитися на купу одягу, що колись коштував захмарно дорого, попрямувала до сходів.

Поламаний ворон уже не був серйозною перешкодою. Я виповзла з-за драпування, не надто переймаючись тим, щоб не привертати уваги. Досить, награлася. Нікому з можновладців немає до мене діла, і не треба вдавати, начебто це не так.