Палац Посейдона - Томас Тімайєр

— Ви поспішаєте?

— Правду кажучи, так. Ми з вами уклали невеличку угоду, якщо ви пам’ятаєте. Я обіцяв вам повідомити все, що знаю про Карла Фрідріха фон Гумбольдта, а ви, у свою чергу, запевнили, що негайно доправите мене на поверхню. Дозвольте вас запитати, чому ми пересуваємося пішки замість того, щоб скористатися пневматичною дорогою?

— Ми не маємо прямого сполучення з ангарами, — промовив Каліостро. — Нам довелося б зробити кілька пересадок, а це забрало б у нас багато часу, який ви так цінуєте. Крім того, я вважав, що вам буде цікаво глянути на біолабораторію.

— Що це за біолабораторія?

— Центр, у якому ми досліджуємо різноманітні форми життя і в окремих випадках перетворюємо їх згідно зі своїми потребами. Він розташований за кілька кроків. — Мажордом указав на ворота, що різко виділялися у стіні тунелю на відстані близько ста метрів від них.

— Тільки прошу вас, кілька хвилин. У мене дуже щільний графік.

Норвежець аж ніяк не бажав брати участь у будь-яких екскурсіях. Він хотів лише одного — якнайшвидше забратися звідси. Втім, якщо Каліостро надає цьому візиту якогось особливого значення, — то чом би й ні?

Несподівано мажордом різко зупинився і, притиснувши долоню до вуха, почав вислуховувати чиїсь указівки, що лунали в його навушнику.

— Щось сталося? — запитав Норвежець.

— Виникли негаразди в системі електропостачання житлової зони. Я маю негайно повернутися назад.

— Що? Але ж я сподівався, що ви просто зараз доправите мене на корабель!

Каліостро ледве помітно кивнув.

— Мені дуже шкода, але це неможливо. Гадаю, що було здійснено спробу втечі. Даруйте, але мені необхідно розібратися в тому, що ж саме сталося.

— Та ви ж не можете мене тут залишити! А як бути з нашою угодою?

— Ідіть слідом за охоронцями. Вони знають, куди йти. Бажаю вам приємного повернення додому. Прощавайте! — 3 цими словами Каліостро, прихопивши з собою двох дронів, рушив у протилежному напрямку.

Норвежець відчув непевну тривогу. Інстинкт підказував йому, що тут коїться щось лихе.

— Ну, і що нам робити? — звернувся він до дрона, який крокував поряд. — Куди йти?

Робот зупинився біля воріт, устромив палець у замкову шпарину праворуч, і стулки дверей поволі розсунулися в боки. Норвежцю перехопило подих від огидного запаху — суміші дезінфікуючих засобів і кінської стайні.

Пройшовши слідом за роботом кілька кроків, Норвежець сторожко озирнувся. Перед ним постала простора зала, яку згори також накривав скляний купол. Практично весь простір великої зали займали тапчани, що були пригвинчені до міцних постаментів заввишки близько метра. Їхня конструкція цілком відповідала анатомії людини, а там, де мали б розташовуватися руки, ноги й голова, було видно якісь металеві скоби. Над кожним тапчаном було розвішано різноманітні інструменти, досить неприємні на вигляд: свердла, хірургічні пилки, затиски, розширювачі. Там же висіли шланги відсмоктувальних пристроїв. Іржостійка сталь загрозливо зблискувала в яскравому світлі безтіньових ламп.

— Мені здається, що це… не лабораторія, — промовив, затинаючись, Норвежець і позадкував. Шлях йому відрізали роботи-охоронці, які вишикувалися стіною позаду від найманого вбивці.

Наступної миті до них наблизився невеличкий незугарний автомат, одягнений у білий халат. Він пересувався на колесах і мав довгі руки з тонкими чутливими пальцями.

— Нове надходження, — мелодійно проспівав він. — Як приємно! Давно ми не отримували таких чудових об’єктів для досліджень.

Норвежець, докладаючи відчайдушних зусиль, щоб зберегти самовладання, підійшов до робота.

— Боюся, що тут сталося непорозуміння. Я лише відвідувач. Пан Каліостро сказав, що я можу оглянути вашу лабораторію, а потім мене доправлять до корабельних ангарів.

— О, ви зможете ознайомитися тут геть з усім, без жодного винятку, і я гадаю, ви не будете розчаровані. Однак, ваше відплиття, на жаль, відкладається. Стосовно цього ми маємо особливі вказівки. — Маленький робот зробив ледве помітний рух, і перш ніж Норвежець зрозумів, що сталося, позаду пролунав скрегіт. Він і пальцем не встиг поворухнути, як роботи-охоронці підхопили його й підняли в повітря.

— На тапчан номер п’ять, будь ласка, — прощебетав робот-медик.

— Заждіть! — заволав Норвежець. — Це ж явна помилка! Я маю двосторонню угоду з паном Каліостро.

Маленький автомат витяг із нагрудної кишені папірець і тицьнув його Норвежцю під ніс.

— Мені все відомо, — проспівав він. — Вихідний номер 3-25-В. Розпорядження про негайну та повну асиміляцію. — Він тицьнув пальцем у папірець. — Бачите підпис? Це рука Каліостро. Ви можете пишатися — стосовно вас передбачене особливо гуманне поводження.

— Та це ж просто шахрайство! — закричав Норвежець. — Я вимагаю негайної зустрічі з Каліостро!

— Надто пізно, шановний. — Нібито нізвідки в руці робота виник шприц. Він постукав по ньому, діждавшись, поки у скляному циліндрі зникли бульбашки повітря, і оголив руку Норвежця.

— Одну хвилинку, зупинись! Та зупинися ж ти, бісова жерстянко!

— Ми перетворимо вас на надзвичайно чарівну людину-амфібію, яка буде здатна дихати під водою і матиме дуже потрібний фах — «зовнішні ремонтні роботи». Просто чудово, правда? Ви відповідатимете за технічне забезпечення ремонту куполів, опріснювальних систем і пневматичної залізниці. Ви отримаєте потужну енергетичну підстанцію, посилені металом гідравлічні руки, великі акумулятори тепла, чудові новітні зябра та пару досконалих приладів нічного бачення замість очей. Можливо, ви маєте якісь особливі побажання — наприклад, стосовно кольору волосся?

— Я вимагаю, щоб мене негайно звільнили! Це жахливе непорозуміння! Ми ж домовлялися про моє повернення на сушу!

— Повірте, коли завершиться ваше перетворення, вам і на думку не спадатиме, що колись ви хотіли залишитися людиною. Більше того, ви геть забудете, що колись нею були. — Робот устромив голку у вену Норвежця і впорснув у неї весь вміст шприца.

Норвежець хотів було закричати, та не зміг. Ані