Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона - Аманді Хоуп
Коли це він встиг, що я не помітила?
- Братик міг би допомогти мене тягти, з магією – легше буде, - внесла слушну пропозицію.
Як йому вдається так терпляче зносити мої витівки?
- Сам упораюсь! - дещо зло заперечив принц.
Чого це він злиться? Я ж краще хотіла, щоб йому не важко було.
- Жінка! - заперечив на мої думки Дракон. - Невже ти думаєш, що я не зможу тебе донести?
Прозвучало це так самовпевнено, що відразу захотілося перевірити його здібності.
- А точно сили вистачить? - запитала єхидно. Зовсім забула, що чоловіки цього світу набагато сильніші за наші, а принц ще й маг.
- Випробовуєш моє терпіння? – несподівано запитав принц.
Виявляється, він не тільки думки читає, а й бажання відгадує.
- Не можна? - заявила провокаційно, сама погано розуміючи, до чого я його дражню.
Хотілося вивести Асгарда зі стану рівноваги, щоб він психанул, накричав чи ще що накоїв, тільки не цей спокій. Він будило в мені монстра. Нехай уже випустить на волю, все, що його мучить. Як людина може бути такою, ніби нічого страшного не сталося, ніби сьогодні був не день нашого весілля, який зіпсували, але начебто все йде за планом?
- Ти боїшся висоти? – раптом спитав Дракон, знову зупинившись посеред дороги.
- Ні, - відповіла, спантеличена. Навіщо це він питає?
Наступної хвилини стало зрозуміло, коли, на мій жах, навколо нас повітря почало рухатися, і над головами зависла величезна чорна тінь.
- Тримайся міцніше, - прошепотів принц, дбайливо передаючи мене в лапи справжньої величезної рептилії.Не встигла я заперечити, як земля стрімко почала віддалятися, залишаючи Асгарда. А дракон розправив свої гігантські крила і зробив кілька помахів, долаючи опір вітру.
Я вхопилася щосили, злякано притиснувшись до лапи. Вона виявилася теплою і жорсткою на дотик.
- Не бійся! – почувся тихий заспокійливий шепіт. Звідки він ішов, я не зрозуміла, відчуття було, начебто зі мною сам дракон розмовляв.
- Це магія, - продовжував голосом принца величезний звір. - Ти не впадеш, навіть якщо захочеш.
І я йому повірила. Чи то випите зробило мене такою безстрашною, чи Дракон з першого помаху вселяв довіру, але я поступово розслабилася.
Ми підіймалися в небо над палацом, і все моє єство стало заповнювати дике захоплення і радість, яке витримати неможливо.
- Юху! - закричала я, виплескуючи всі емоції назовні, і почула тихий сміх дракона у відповідь. Виявляється, ця величезна «птаха» вміє сміятися.
Досягши висоти, де було видно не тільки палац, а й околиці, дракон завис, а потім почав парити, повільно облітаючи по колу.
Розкинувши руки убік, я підставила обличчя вітру, під нами проносилися дахи особняків та будинків палацу.
- Добре як! - волала я світу, і здається, він відповідав мені тим самим.
Ніколи раніше я не відчувала нічого подібного, емоції захльостували.
Мене переповнювали такі хвилюючі відчуття, що важко передати словами. Я була щаслива, незважаючи на пережитий біль та відчай, що мучив мою душу всього кілька хвилин тому. Все ніби випарувалося, розтануло у величному польоті.Несподівано всередині народилося відчуття, ніби це все моє, ніби це найправильніша річ у світі, і я на своєму місці.
Не знаю, звідки воно прийшло, може, так діє магія Дракона, але я зрозуміла, що саме польоту мені все життя і не вистачало.
Скільки ми ширяли над землею, я не помітила,як час пролетів, наче одну мить. Прекрасне та незабутнє.
Коли величезна рептилія почала знижуватись, мене охопило відчуття втрати. Жаль, що не можна літати нескінченно. Нині саме цього хотілося найбільше.
Підлетівши до Асгарда, дракон дбайливо передав мене йому в руки, а сам злетів угору і там, миттєво, розтанув.
Зітхнула сумно, здається я вже почала за ним нудьгувати. Сумувати за тими неймовірними відчуттями, на щастя польоту, за вітром в обличчя.
Як ми дісталися додому, не помітила, затихнувши на плечі Його Високості. Зі мною щось творилося незрозуміле і невідоме.
Почала приходити до тями, коли принц посадив на своєму ліжку. Помітила купку слуг, що товпилися за його спиною з переляканими обличчями. Дісталося їм, мабуть, за моє викрадення. Не тільки в мене день видався нелегким.
В голові ще стояв шум, а душа ще продовжувала співати, не в змозі забути відчуття неба та вітру.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно