Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона - Аманді Хоуп
Імператор, у свою чергу, теж не допустить цього шлюбу навіть ціною вашого життя. Поки я ще розмовляю з вами, але батько не чекатиме кінця. Насамперед він правитель цього світу, і його перший обов'язок – захист. Хоч він і любить Асгарда і пишається ним, але збереження життя людей для нього важливіше. Ви являєте собою загрозу – так він думає. Але ваша смерть – несе ще більшу. Дракон не залишить і каменя на камені, якщо вас вб'ють.
Батько цього не усвідомлює, вважаючи, що ви лише чергова забаганка для принца. Тому я поспішив втрутитися, доки не сталося лиха.
- Але Білого дракона ще не знайшли ... - промовила я.
У роті пересохло, наче брела весь день пустелею. У голові повна плутанина, а серце рвалося на частини.
- Її знайдуть, - відповів Лев, він був так само ввічливий і милий, дивився навіть із співчуттям. - Я не кажу, що вам потрібно прямо зараз піти. Ви можете бути із принцом. Але не як дружина. Хоча, краще вам якнайшвидше залишити Асгадра. Союз двох драконів має на увазі кохання, іншого не дано. Вони не зможуть стати друзями, як припускає мій брат. У легенді чітко прописано, якщо Білий із Чорним драконом зійдуться на поле бою – світ зникне. Якщо у шлюбному танці – на нас чекає довге процвітання без воєн, розрух та голоду. Є лише два шляхи, третього не дано.
У мене в грудях, наче камінь виріс, величезний і важкий, важко було дихати. Перед очима стояв туман. Хотілося розплакатися, але сліз не було, лише ком в горлі застряг.
Яка погана казка, в якій я маю пожертвувати своєю любов'ю, щоб цей чортів світ вижив. По мені нехай котиться в тартарари разом із усіма їхніми магами.Але всередині я вже розуміла, що не зможу плюнути на все і залишитися з ним.
Більше ні про що не хотілося говорити, мій замок з піску впав, розсипавшись на мільярди дрібних піщинок, і зібрати їх нема сил.
- Я піду! - вимовила глухо і піднялася з ліжка.
- Ні, - зупинив мене Аскед. – Сьогодні ви залишитеся тут, а завтра вранці я відведу вас до Дракона. Асгард на все здатний, не спокушатимемо провидіння. Відпочивайте. У вас був важкий день, це мій будинок, я подбаю, щоб вам було комфортно.
- Він же там весь палац переверне, - промовила, проковтнувши сльози, що зібралися виступити.
- Не хвилюйтесь, - накрив своїми руками мої долоні кронпринц. - Я буду з ним поряд.
Його Високість ще якийсь час намагався мене заспокоїти, хоча в цьому не було потреби. Сама собі дивувалась, наскільки я була спокійною. Хоч би як це не було затишшям перед бурею.
Біль усередині розростався, заповнюючи всі куточки душі.
Хто має право руйнувати моє життя? Хто вони такі, ці провісники, щоб так просто все перекреслити. Чому я маю підкоритися якійсь легенді, до якої не маю жодного відношення.
Тепер я зрозуміла, чому випила тоді зілля забуття. Глибоко всередині вже тоді розуміла, що не судилося нам бути разом. Як же хочеться все трощити і ламати. Але я сиділа, дивлячись в одну точку, ніби нежива.
«Просто так я не піду! Навіть якщо немає жодної надії, я боротимуся!» - ця думка змусила мене прийти до тями.
Мудрий лев віддав розпорядження, щоб мене нагодували і виконували всі мої забаганки, а потім пішов.
Вперше я поглянула на нього іншими очима. Зовсім він не добрий дядечко. Мудрість – не значить доброта. І він так само, як батько прибиратиме перешкоди на шляху своєму, чи брата. Я була наївною вважаючи, що кронпринц на моїй стороні. Це відкриття виявилося гірким, але мого ставлення до нього не змінило. Я продовжувала його поважати як людину і як майбутнього можливого правителя. Влада має властивість робити людей жорсткими та жорстокими. Було безглуздо чекати поблажливості чи чогось ще.
Розуміючи всю трагічність ситуації, в яку потрапила, я ніяк не хотіла здаватися. Додому у свій світ теж не горіла бажанням тікати. Дивно, але зараз усередині зчинилася буря протесту проти несправедливості.
Мій внутрішній стан можна було назвати «підготовкою до війни».
Пройшовшись по кімнаті, визирнула у вікно. Начебто нікого не було, але варто було відкрити віконниці, як тут же з'явився стражник.
Відчинивши двері, переконалася в тому, що в коридорі теж ходять воїни.
«Охороняють значить! Молодець Лев, не повірив у мій спокій та жертовність. Важко мати справу з розумними мужиками! Так, у мене є в запасі своя зброя: непередбачувана жіноча логіка! Нехай спробують із нею впоратися!»
Нахиливши голову вправо-вліво, наче боксер на рингу, хруснула пальчиками.
"Не подобається мені цей світ, хлопці, треба щось з ним робити".
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно