Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона - Аманді Хоуп
Так хотілося йому підіграти і стати бранкою цього маленького переможця, але я не мала ні часу, ні настрою грати.
- Ви не можете взяти мене в полон, - відповіла Вовченяті з серйозним виглядом. – Я принцеса цих земель.
– Принцеса! - анітрохи не зніяковів хлопчик, продовжуючи свою гру. - Тоді я маю на тобі одружитися, щоб ці землі належали мені!
Шустрий який, вміє знаходити вихід із будь-якої ситуації.
- У такому разі вам доведеться врятувати мене від страшних чудовиськ, що тут мешкають, - внесла пропозицію.
По суті, адже я сказала чисту правду, було б непогано, щоб хтось переміг усіх монстрів, що заважають мені жити.
- Де вони? - підхопив гру Халгер.
- Їх так багато, - зробила зляканий вигляд, притиснувши долоню до губ. – Вони довкола!
- О, прекрасна принцеса, я позбавлю вас усіх страхітливостей! - і Його Високість з грізним кличем почав носитися навколо мене, вбиваючи уявних чудовиськ.
Я продовжила свій шлях до казарм, а маленький принц «розчищав» мені дорогу.
З дітьми, виявляється, так просто домовитися, варто лише їм підіграти, і ці кумедні створіння відразу ж приймають вас у друзі.
Пам'ятає він мене чи ні? Жодним словом не показав, що знає. Навіть якщо йому стерли пам'ять, малюк не змінився, його все одно до мене тягне. Ми зможемо відновити стосунки, лише шкода, що стільки хорошого забулося.
Коли ми дісталися, зупинила хлопця, запевнивши, що всіх чудовиськ він переміг і на подяку я нагодую його смакотами. Ця ідея принцу сподобалася, важно вклонившись, він зібрався вже тікати, тим більше, що на стежці з'явилася його оточення і принц явно занервував, бажаючи змитися від своїх опікунів швидше.
- Як вас звуть, хоробрий воїне? - запитала наостанок. - Я прославлятиму ваше ім'я все життя!
– Благородний вовк до ваших послуг! - приклавши маленьку ручку до грудей, урочисто проголосив Халгер.
А моє серце здригнулося радісно від того, що він носить тепер правильне ім'я.
- Успіхів вам, Благородний вовк! - вклонилася йому у відповідь.
- Принцеса, якщо вам знову знадобиться допомога, тільки покличте, і я прийду! – крикнув малюк, ховаючись у кущах.
За ним із криками: «Ваша Високість! Стривайте!» потяглася вся різношерста свита.
Зустріч з хлопчиськом надала мені впевненості та гарного настрою, ніби це був знак згори.
Ваньку знайшла швидко. Він тренувався на майданчику разом із іншими воїнами. Дивлячись, як братик спритно орудує важким мечем, знову дивувалася, наскільки він виріс і змужнів. Став справжнім воїном.
Побачивши мене, брательник залишив свої заняття і пішов назустріч. Відвівши його в сад, подалі від людських очей, розповіла про останні події.
Про появу Білого дракона Ванька ще не знав, для нього це теж було шокуючою подією.
- Лялько, - почав він винним тоном. - Ти пробач мені, не треба було тебе тягнути в цей світ!
- Все нормально, Вань, - поспішила його запевнити, не варто ще й братові страждати на комплекс провини. - Цей світ дав мені стільки, чого в звичайному ніколи б не зазнала, я не шкодую ні про що.
Після цих слів стало трохи ніяково, ми деякий час мовчали, кожен задумавшись про своє.
- Що будеш робити? – першим порушив тишу Іван.
- Треба щось вигадати, - все ще перебуваючи далеко в думках, відповіла я. – І насамперед треба роздобути інформацію. "Хто володіє інформацією - той володіє світом".
Вивезла відому мудру фразу, піднявши вгору вказівний палець. Тут же мою буйну голову відвідала слушна думка.
- Ванько, - почала натхненно. - А ти зможеш пронести мене до палацу імператора?
- В сенсі? – перепитав ошелешено брательник.
- Ну, там зараз джерело всієї потрібної інформації, а звичайним способом туди не потрапити, просто охорона не пустить і на ганок. Що як підлетіти до одного з вікон і ми змогли б чути все, що відбувається в середині.
- Ідея непогана, - почухав потилицю Іван. - Тільки довго в повітрі не вийде перебувати, стражники можуть помітити. А ось проникнути в середину через вікно цілком можливо.
- Точно! – погодилася радісно. – Тільки для цього нам потрібне гарне маскування. Слуги там, наче миші. Снують практично непомітно. Під їхнім виглядом ми будемо невидимі. Треба лише дістати необхідну уніформу.
- Не знав, що в тебе є шпигунські задатки, - посміхнувся брат. – Костюмчики не проблема, є в мене одна знайома прачка…
Багатозначно простяг хлопчик.
- Так, ти в мене ловелас? - окинула його єхидним поглядом з ніг до голови.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
