П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

Хоча рухався він неквапливо, побоюючись, що від найменшого різкого руху голова просто розвалиться, майстер Драммонд не кричав на нього. Здоровенний шеф-кухар здавався вельми задоволеним, що бенкет нарешті завершився і можна повернутися до звичайного готування. Майстер Драммонд вже кілька разів давав Несану всякі доручення, але жодного разу не назвав несуном.

Несан почув чиїсь кроки, що наближалися і, піднявши голову, побачив шеф-кухаря.

— Несан, витри руки.

Юнак слухняно обтрусив руки від мильної води.

— Слухаю, пане.

Згадавши те ні з чим не порівнянне задоволення, яке пережив вчора ввечері, коли його самого назвали паном, він схопив рушник і витер руки.

Майстер Драммонд промокнув лоб своїм власним вже досить мокрим рушником. Судячи з того, як рясно він пітнів, шеф-кухар, схоже, вчора теж неабияк приклався до спиртного і нині вранці перебував не в найкращому настрої. Щоб бенкет пройшов належним чином, на кухні була пророблена грандіозна робота, і Несан щиро вважав, що майстер Драммонд теж цілком заслужив задоволення напитися. Зрештою, йому напевно нададуть право весь час слухати звернення «Пан».

— Рушай у кабінет майстра Кемпбелла.

— Пане?

Майстер Драммонд засунув рушник за пояс. Стоячі поруч жінки пильно стежили за розмовою. Джиллі теж сердито виблискувала очима, напевно чекаючи випадку відтягати Несана за вухо і виговорити йому за мерзенну хакенську поведінку.

— Далтон Кемпбелл щойно повідомив, що бажає тебе бачити. Напевно, він має на увазі негайно, Несан, так що вирушай і зроби все, що йому потрібно.

— Так, пане, цю ж секунду, — вклонився Несан.

Перш ніж Джиллі встигла зреагувати, він обійшов її по дузі і зник як можна швидше. Це доручення Несан був щасливий виконати і не бажав, щоб його гальмувала кислолиця молочниця.

Він летів вгору через дві сходинки, і ріжучий головний біль здавався сущою дурницею. Добравшись до третього поверху, Несан відчув себе просто чудово. Він пробіг повз те місце, де Беата двигонула йому по фізіономії, і далі по правому коридору, туди, куди лише тиждень тому він пізно увечері відносив страву з нарізаним м'ясом. В кабінет Далтона Кемпбелла.

Двері приймальні були відкриті. Несан перевів подих і увійшов, самим шанобливим чином опустивши голову. Він бував тут лише раз і толком не знав, як слід поводитися в кабінеті помічника міністра.

У приміщенні стояли два столи. На одному в безладді валялися папери, поштові сумки і сургуч. Другий, темний і блискучий стіл, був майже порожній, не враховуючи пари книг і незапаленої лампи. Ранкове сонце, що лилося у високі вікна, давало світла більш ніж достатньо.

Біля протилежної від вікна стіни на лавці сиділи четверо молодих людей. Вони обговорювали дороги у віддалених містах і селищах. Це були гінці — бажана робота для багатьох мешканців маєтку, — тому Несан порахував, що тема бесіди цілком логічна, хоча раніше завжди вважав, що гінці обговорюють ті чудові речі, які бачать на своїй роботі.

Всі четверо були абсолютно однаково одягнені в уніформу Службовців помічника міністра — добротні чорні чоботи, темно-коричневі штани, білі сорочки з мереживним коміром і дублети з рукавами, прикрашені вишивкою у вигляді переплетених рогів достатку. Вилоги і подоли дублетів вправлені вишитими чорними і коричневими колосками. З Точки зору Несана, в такому костюмі гінці виглядали дуже шляхетно, особливо гінці помічника міністра.

У маєтку була велика кількість найрізноманітніших гінців і посильних, і їхня уніформа різнилася залежно від людини або відділу, на який вони працювали. Несан знав гінців, які працюють на міністра, пані Шанбор, відділ канцлера, відділ обер-церемоніймейстера. У військового коменданта теж були в розпорядженні кілька гінців. Ціла армія працювала на співробітників і мешканців маєтку. Навіть у кухні був свій посильний. Іноді Несану попадалися й такі, приналежність яких він не міг визначити.

Несан ніяк не міг зрозуміти, навіщо їх потрібно так багато. Він не уявляв, скільки листів і доручень може давати одна людина.

Але найбільше гінців — мало не ціла армія — обслуговувала відділ помічника міністра Далтона Кемпбелла.

Сидячі на лавці молоді люди досить дружелюбно посміхнулися Несану. Двоє навіть вітально кивнули.

Несан кивнув у відповідь. Один з хлопців, на пару років старший Несана, ткнув пальцем в сусідні двері.

— Майстер Кемпбелл чекає тебе, Несан. Заходь. Несан здивувався, що його назвали по імені.

— Спасибі.

Він пройшов у високі двері в сусіднє приміщення і зупинився в передпокої. У приймальні він бував і раніше, але двері в кабінет завжди залишалися закритими, а тому Несан і вважав, що кабінет майстра Кемпбелла приблизно такий же. Але кабінет виявився набагато більший і величніший. З багатою синьо-золотою драпіровкою на трьох вікнах, прекрасними дубовими стелажами, заставленими різнокольоровими товстими фоліантами, навпроти яких стояли кілька красивих андерських бойових штандартів — червоні смужки з вкрапленнями синіх на жовтому фоні. Штандарти стояли на підставці в оточенні приголомшливих алебард, сокир, бойових сокир та іншої зброї на довгих ручках.

Далтон Кемпбелл підняв голову від масивного столу полірованого червоного дерева. Поверхня являла собою шкіряні квадрати з позолоченими краями, великий в центрі, квадрати поменше — навколо.

— А, ось і ти, Несан! Відмінно. Закрий двері і проходь, будь люб'язний.

Несан, виконавши наказ, перетнув кімнату і підійшов до бюро.

— Слухаю, пане. Що потрібно?

Кемпбелл відкинувся на шкіряному стільці. Його коштовний меч у піхвах стояв біля м'якої лавки на спеціальній підставці з червленого срібла, схожої на сувій. На ній були вигравірувані якісь букви, але Несан не вмів читати, тому не розумів напису.

Погойдуючись на задніх ніжках стільця і постукуючи кінчиком ручки по зубах, помічник міністра пильно вивчав Несана.

— Ти виконав з Клодін Уінтроп відмінну роботу.