Межовий лицар - Джордж Мартін
Зі щитом на руці і мішком старої броні через плече, Данк рушив далі по сонячним вулицям Ешфорда. Вага монет в гаманці надавала дивні відчуття. Якесь запаморочення з однієї сторони та тривогу з іншої. Старий ніколи не довіряв йому більше одної-двох монет зараз. Він би міг прожити рік на ці гроші. Але що б він робив далі? Продав Грома? Така доріжка закінчилась би жебрацтвом або грабіжництвом. Такий шанс рідко коли випадає, я повинен ризикнути всім.
На час коли він перебрався назад на південний берег Коклсвенту, ранок вже майже закінчився і турнірне поле знову ожило. Продавці вина та сосисок активно торгували, танцюючий ведмідь топтався поруч зі своїм господарем, поки той горланив пісню «Ведмідь та краля,» жонглери жонглювали, а лялькарі закінчували чергову виставу.
Данк зупинився подивитись як гине ляльковий дракон. Коли ляльковий лицар відсік тому голову і червона труха посипалась на траву, він гучно засміявся і кинув дівчині два мідяки. «Один за вчорашній виступ,» пояснив він. Вона впіймала монетки на льоту і посміхнулась йому такою милою посмішкою, яку він ще не бачив.
Вона посміхнулась мені чи монетам? Данк ніколи не був з дівчиною і трохи ніяковів у жіночій компанії. Одного разу, три роки назад, коли гаманець старого був повним після півроку служби у сліпого лорда Флорента, він сказав Данку, що тому час піти в бордель і стати чоловіком. Але він був п’яним тоді, і нічого не пам’ятав, коли протверезів. А Данк соромився йому нагадати. Та й взагалі, він був непевний чи йому хотілося шльондри. Хоча у нього ніколи не буде високородної дами як у справжнього лицаря, Данк хотів хоча б знайти таку, якій би він подобався більше, аніж його срібло.
«Ти б не хотіла випити елю?» спитав він дівчину, поки вона згрібала драконову кров з червоної трухи. «Зі мною, я маю на увазі… Або сосиску? Я їв вчора сосиску, вони тут смачні. Думаю, їх роблять зі свинини.»
«Дякую, мілорд, проте мене чекає наступна вистава.» Дівчина піднялась і побігла до злої товстої дорнійки, яка управляла ляльковим лицарем, залишивши Данка стояти в дурнях. Проте йому сподобалось, як вона бігає. Симпатична дівчина, і висока до того ж. Мені б не довелось сильно гнутись, щоб поцілувати її. Він вмів цілуватись. Дівчина з таверни Ланніспорта рік назад показала йому як це робити, проте вона була настільки низькою, що йому довелось сісти за стіл, щоб досягнути її губ. Згадка про це змусила його почервоніти. Яким же дурнем він був. Йому про турнір треба думати, а не про те як цілуватись.
Теслярі лорда Ешфорда білили дерев’яні бар’єри, що мали розділити учасників лицарської сутички на списах. Данк спостерігав за ними певний час. Там було п’ять доріжок, розташованих з півдня на північ, щоб жодному з бійців сонце не світило в обличчя. Трьохярусна трибуна була збудована на сході з помаранчевим навісом, котрий мав захистити лордів та леді від сонцю та дощу. Більшість глядачів сидітиме на лавах, проте для лорда Ешфорда, його дочки та принців поставили окремі стільці з високими спинками.
На східному кінці поля побудували тренувальне опудало і дюжина лицарів на конях по черзі зі списами атакували його. Опудало розкручувалось кожного разу як спис лицаря потрапляв в пощерблений щит мішені. Данк поспостерігав спочатку за Звіром з Брекена, потім за лордом Кероном з Границі. Я не настільки добре тримаюсь у сідлі як будь-хто з них, подумав він тривожно.
Деінде люди тренувались в пішому порядку, замахуючись один на одного дерев’яними мечами, в той час як їхні сквайри стояли поруч, викрикуючи грубуваті поради. Данк спостерігав за невисоким молодиком, який намагався витримати навал міцного лицаря, що рухався зі швидкістю та грацією гірського кота. В обох на щитах було намальоване червоне яблуко Фоссовеїв, але щит юнака дуже скоро було практично пошматовано на частини. «Це яблуко все ще не дозріло,» вигукнув старший, наносячи удар шолому молодшого. Юнак був весь в крові та синяках, коли він здався, в той час як його супротивник навіть не задихався. Він підняв своє забрало, оглянувся, помітив Данка і гукнув, «Гей ти. Так ти, високий. Лицар крилатої чаші. Це часом не меч у тебе на поясі?»
«Так. І він у мене по праву,» обережно відповів Данк. «Я — сір Данкен Високий.»
«А я — сір Стеффон Фоссовей. Не хочеш спробувати зі мною власні сили? Я б не відмовився від нового супротивника. Мій кузен все ще зелений, як ти сам бачиш.»
«Погоджуйтесь, сір Данкен,» закликав переможений Фоссовей, стягуючи шолом. «Я може ще не дозрів, проте мій кузен уже встиг прогнити до серцевини.» Розквасьте його, сір.»
Данк похитав головою. І чого ці лорди втягують його в свої суперечки? Йому це не потрібно. «Я вдячний за пропозицію, сір, проте в мене є інші справи.» Його гнітила велика сума грошей із собою. Чим швидше він розплатиться зі Сталевим Пейтом, тим краще.
Сір Стеффон глянув на нього презирливо. «У межового лицаря є справи.» Він знову оглянувся, і помітив ще одного ймовірного опонента. «Cір Гренс, радий зустрічі. Виходьте проти мене. Я знаю всі жалюгідні трюки, які опанував Рейман, а у межового лицаря, схоже виникли термінові справи десь на межі. Сміливіше!»
Данк відійшов червоний як буряк. В його арсеналі і так було небагато трюків — жалюгідних чи ні, тому він не хотів, щоб хтось побачив стиль його бою ще до турніру. Старий часто казав — чим краще ти знаєш свого ворога, тим легше його подолати. Такі лицарі як сір Стеффон помічають слабкості суперника дуже швидко. Данк був сильним та швидким, вага та довжина рук теж грали на його користь, але він ні на секунду не сумнівався, що його рівень майстерності далекий від цих лицарів. Сір Арлан навчив його всьому, що знав, але старий ніколи не належав до числа видатних лицарів навіть за часів своєї молодості. Видатні лицарі не поневіряються по королівствам, і не вмирають на болотистій дорозі. Зі мною цього не станеться, поклявся Данк. Я покажу всім, що я більше, ніж просто
