Межовий лицар - Джордж Мартін
Мейкар обдумував це певний час, стиснувши губи під своєю срібною бородою, яка надавала обличчю квадратного вигляду. «Це не надто ймовірно,» різко сказав він. «В королівстві межових лицарів, більше ніж меж, і в кожного з них дві ноги.»
«Якщо Ваша Високість має кращу відповідь, я б радо її почув.»
Мейкар насупився. «Можливо, боги люблять жорстокі жарти. А може, не існує ніяких богів. Може взагалі нічого з цього немає сенсу. Я б спитав у Верховного Септона, але коли я востаннє говорив із ним, він відповів мені, що людям не дано зрозуміти діяння богів. Може, йому слід спитати у дерева?» Він скривився. «Мій наймолодший син, схоже серйозно прив’язався до вас, сір. Йому пора стати сквайром, але він відмовляється служити жодному лицарю, окрім вас. Він дещо некерований, як ви самі могли пересвідчитись. Візьмете його на службу?»
«Я?» В Данка пересохло в роті, він закрив його, потім знову відкрив. «Егг… Тобто, Ейгон… Він хороший хлопець, але… Ваша Високість, ви робите мені честь, але… Я всього лиш межовий лицар.»
«Це ми можемо змінити,» відповів Мейкар. «Ейгон повинен повернутись в мій замок в Літній Обителі. Там знайдеться місце і для вас, якщо захочете. Станете лицарем в моїй свиті. Присягнете своїм мечем мені, а Ейгон буде вашим сквайром. Поки ви тренуватимете його, мої люди тренуватимуть вас.» Принц уважно подивився на нього. «Ваш сір Арлан навчив вас всьому, чого знав, я не сумніваюсь, але вам все ще є чому вчитись.»
«Я знаю, мілорд.» Данк глянув на нього. На зелену траву, очерет, високий в’яз, невеликі брижі на поверхні залитого сонцем ставка. Інша бабка ширяла над водою, а може це була та сама. Як воно буде, Данк? спитав він себе. Бабки чи дракони? Ще кілька днів тому він відповів би без вагань. Це було все, про що він тільки міг мріяти, але зараз така перспектива лише лякала його. «Перед тим як принц Бейлор помер, я поклявся бути його людиною.»
«Самовпевнено з вашого боку,» подивися на нього Мейкар. «І що він відповів?»
«Що королівству потрібні хороші люди.»
«Справедливо. І що?»
«Я візьму вашого сина в сквайри, Ваша Високість, але не в Літній Обителі. Не в найближчі рік чи два. Він побачив вже достатньо замків, судячи з усього. Я візьму його, тільки якщо зможу взяти його в дорогу з собою.» Він показав на стару Каштанку. «Він їхатиме на моєму коні, носитиме мій старий плащ, і слідкуватиме за тим, щоб мій меч завжди був гострим, а кольчуга начищеною. Ми спатимемо в трактирах та конюшнях, час від часу в домах якихось земельних лицарів чи дрібних лордів, а коли потрібно — під деревами.»
Принц Мейкар недовірливо глянув на нього. «Чоловіче, невже поєдинок пошкодив вам мізки? Ейгон — принц королівства. Кров дракона. Принци не сплять по канавах і не їдять солену яловичину.» Він побачив як Данк вагається. «Що саме ви боїтесь сказати мені? Говоріть не бійтесь, сір.»
«Дейрон ніколи не спав в канаві, я впевнений,» дуже тихо сказав Данк, «не сумніваюсь також, що яловичина, яку їв в своєму житті Ейріон завжди була свіжа та вишукано приготована.»
Мейкар Таргеріен, принц Літньої Обителі, довго розглядав Данка з Блошиного кварталу, міцно стиснувши зуби під своєю бородою. Нарешті він розвернувся та пішов геть, не сказавши ні слова. Данк чув як він поїхав зі своїми людьми. Коли стукіт копит розтанув у повітрі, єдиним звуком, що залишився було гудіння крил бабки, яка все ще кружляла над водою.
18
Хлопець прийшов наступного ранку, одразу після сходу сонця. Він був одягнутий в старі чоботи, коричневі штани, буру вовняну сорочку та старий подорожній плащ. «Мій лорд батько сказав мені служити тобі.»
«Служити вам, сір,» нагадав йому Данк. «Ти можеш розпочати з сідлання коней. Каштанка буде твоєю, доглядай за нею дбайливо. І я не хочу бачити тебе верхи на Громі, за винятком, якщо я сам тебе туди не посаджу.»
Егг пішов за сідлами. «Куди ми направляємось, сір?»
Данк хвильку подумав. «Я ніколи не був по той бік Червоних гір. Ти б не хотів подивитись на Дорн?»
Егг поміхнувся. «Я чув, що у них просто неперевершені лялькові вистави,» сказав він.
