Межовий лицар - Джордж Мартін
Герб… Коли Данк повернув голову, порив вітру розгорнув чорне шовкове полотнище на високому флагштоці, і лютий трьохголовий дракон Дому Таргеріенів неначе розправив крила і видихнув червоним полум’ям. Знаменоносцем був високий лицар в білій броні, прикрашеній золотом. На його плечах погойдувався білосніжний плащ. Крім нього ще два вершники були з ніг до голови в білій броні. Королівська гвардія з королівським знаменем. Не дивно, що лорд Ешфорд та його сини поспішно вибігли із замку. І прекрасна діва теж — невисока дівчина з жовтим волоссям та круглим рум’яним обличчям. Не так вже вона й прекрасна, як на мене, подумав Данк. Дівчина з ляльками була симпатичнішою.
«Хлопче, залиш ту шкапу і доглянь за моїм конем.»
Вершник зліз з коня перед конюшнями. Він звертається до мене, раптом зрозумів Данк «Я не конюх, мілорд.»
«Не достатньо розумний для цього, га?» Його співрозмовник носив чорний плащ обрамлений по краям червоним шовком, проте під плащем, його одежа була яскрава, неначе полум’я — вся червона, жовта та золота. Тонкий та прямий як ніж, середнього зросту він був приблизно одного віку з Данком. Кучері сріблясто-золотого волосся окреслювали різкі та владні риси обличчя; високе чоло, виразні вилиці, прямий ніс, бліда бездоганна шкіра. Його очі були темно-фіолетового кольору. «Якщо ти не можеш дати раду з конем, знайди мені вина і якусь красиву дівку.»
«Я… вибачте мілорд, проте я не служник. Я маю честь бути лицарем.»
«Лицарство серйозно занепало в наші дні,» скривився принц, але один із конюхів вже підбіг до нього і він повернувся до нього віддати вуздечку свого породистого полфрі. Про Данка забули в мить. Той полегшено повернувся назад в конюшню, чекати головного конюха. Він не надто комфортно почувався поблизу шатрів лордів, а на розмови із принцами його тягнуло ще менше.
Те, що цей красивий юнак був принцом, у нього не було жодних сумнівів. В Таргеріенах текла кров Валірії, що канула в небуття на іншому кінці світу. Сріблясто-золоте волосся та фіолетові очі відрізняли їх від інших звичайних людей. Данк знав, що принц Бейлор був старший, але хлопець міг бути одним з його синів: Валарром, якого ще називали «молодим принцом,» щоб відрізнити його від батька, або Матарісом, «ще молодшим принцом,» як колись назвав його блазень старого лорда Свонна. Були ще й інші принци, кузени Валарра та Матаріса. В короля Дейрона було чотири дорослих сини, у трьох з яких вже були власні сини. Лінія королів-драконів майже зникла за часи правління його батька, проте в народі казали, що за Дейрона ІІ та його синів вона забезпечела своє існування на віки.
«Гей ти! Ти мене шукав?» Старший конюх лорда Ешфорда мав червоне обличчя, яке виглядало ще червонішим через кольори лівреї та різку манеру розмови. «Чого тобі? У мене немає часу на…»
«Я хочу продати цю полфрі,» швидко вклинився Данк, поки чоловік його не випровадив. «Вона хороша кобила, з міцними ногами…»
«У мене немає часу, я ж сказав.» Чоловік лише мигцем глянув на Легконогу. «Моєму лордові такі коні не потрібні. Відведи її в місто, можливо Хенлі дасть тобі за неї пару срібних. Сказавши це, він розвернувся.
«Спасибі мілорд,» встиг сказати Данк до того як той зібрався йти. «Мілорд очікує візиту короля?»
Старший конюх розсміявся. «Ні, дякувати богам. Нашестя принців і так є достатнім випробуванням. Де я знайду місце для всіх тих коней? А корм?» Він пішов покрикуючи на своїх помічників.
Коли Данк залишив конюшні, лорд Ешфорд вже завів своїх гостей всередину, проте двоє лицарів Королівської гвардії в своїй білій броні та сніжних плащах затримались в дворі, розмовляючи з командиром солдат. Данк зупинився перед ними. «Мілорди, я сір Данкен Високий.»
«Приємно познайомитись, сір Данкен,» відповів більший з двох білих лицарів. Я сір Роланд Крейкхолл, а це мій присяжний брат, сір Доннел з Сутінкового Долу.»
Семеро Королівських гвардійців вважались найкращими воїнами в Семи Королівствах, не рахуючи хіба що крон-принца Бейлора Зламаного Списа. «Ви будете брати участь в турнірі?» спитав тривожно Данк.
«З нашого боку було б не надто коректно змагатись проти тих, кого ми поклялись захищати,» відповів рудоволосий та рудобородий сір Доннел.
«Принц Валарр має за честь бути одним із захисників леді Ешфорда,» пояснив сір Роланд, «а два його кузени мають намір кинути йому виклик. «Решта з нас приїхали тільки як глядачі.»
З полегшенням Данк подякував білим лицарям за розмову і виїхав із замку до того, як до нього міг причепися черговий принц. Три принци, розмірковував він, їдучи на полфрі вулицями Ешфорда. Валарр був старшим сином принца Бейлора, другим по лінії наслідування на Залізний Трон, проте Данк не знав, як багато батьківської майстерності зі списом та мечем той унаслідував. Щодо інших принців Таргеріенів, то про них він знав ще менше. Що я робитиму, якщо доведеться їхати проти принца? Чи дозволять мені взагалі виступити проти такої високої особи? Відповіді він не знав. Старий часто казав, що Данк недалекий, як дитина, і саме зараз це відчувалось.
6
Хенлі подобалась Легконога аж до тих пір поки він не почув, що Данк хоче її продати. Після цього конюх почав бачити лише її недоліки. Він запропонував триста срібних. Данк сказав, три тисячі буде ближче до реальної ціни. Після довгих торгів і суперечок, вони зупинились на сумі в сімсот п’ятдесят срібних оленів. Це було значно ближче до початкової ціни Хенлі, аніж Данка, що трохи гнітило останнього, проте конюх впирався, тому зрештою в Данка не залишилось вибору і він змушений був погодитись. Друга суперечка почалась, коли Данк заявив, що в цю ціну не входить вартість сідла, а Хенлі наполягав, що входить.
Зрештою і це питання владнали. Поки Хенлі відраховував гроші, Данк погладив Легконогу, втішаючи її. «Якщо я виграю, я повернусь і викуплю тебе, обіцяю.» Він не сумнівався, що до того часу всі недоліки полфрі раптом зникнуть, і йому доведеться заплатити вдвічі більше ніж сьогодні.
Конюх дав йому три золоті, а решту сріблом. Данк вкусив один золотий та посміхнувся. До цього він ніколи не «куштував» золото, і навіть не тримав його в руках. Люди називали ці монети драконами, оскільки на одній стороні монет був викарбуваний дракон Дому Таргеріенів. На іншій стороні були обличчя королів. На двох монетах, які дав йому Хенлі було лице короля Дейрона. Третя була старша, потертіша з іншим королем. Його ім’я
