Запасна наречена. У відпустку в інший світ - Анна Лерой

— Так нічого і не змінилося, тільки Нок ліжко мені кинув. Він хотів, щоб я на підлозі просто так лежала! Ти уявляєш, яке жахливе ставлення до мене!

— Так, мені шкода.

Виходило, що в цій лабораторії, або чим вона була до пришестя Нока, була тюремна камера. Навіщо? Це само по собі дивно. Такі кімнати більше підходять для поліцейських будівель або чогось подібного. І ця кімнатка не для тварини — сенс тримати якихось тварин у порожній кімнаті: їх мити, годувати треба, за ними прибирати доведеться. Ні, тварин можна було і в клітках тримати. Але що як тут і до нас сиділи люди? Звичайні люди, вкрадені... Які, ймовірно, теж пили якусь гидоту, недарма ж за ґратами лабораторія. Навіть якщо це не Нока особиста лабораторія, він точно знає, що відбувається в ній. Ще й химера бродить...

Точно! Химера!

Арата химеру ніколи не викликала, бо зв'язку у них ще не з'явилося. У них с Дором вийшло не так, як у мене з крилатим левом, той сам перший до мене пристав.

— А ти можеш? — захоплено пищіть Арата. — А з ким? З ким?..

— А це вже військова таємниця, — я змушую її замовкнути, загрозливо махнувши вказівним пальцем. А сама я зосереджуюся на Алні. Якось я його попередні рази відчувала, викликала, наприклад, в квартирі сейли Фіни. Тоді це вийшло легко, але зараз щось наче перекриває ті дивні відчуття, які передують появі химери. Пальці коле, я страшенно пітнію. Уява наче діє, є відчуття, що ось-ось, ще трохи — з'явиться крилатий лев і розслаблено позіхне. Цікаво навіть, мене вже шукають чи все ще думають, що я заблукала у пошуках кухні чи їдальні?

Здається, я відчуваю... лише на частку секунди мені здається, що я пробиваюся по той бік незрозумілої перешкоди, що я відчуваю відгук химери. Але ні, це всього лише моя уява. Щось не те — може, з місцем, де ми перебуваємо. А може, недарма Нок намагався мене напоїти. Напевно, Арату тому знайти і не змогли, не тільки через те, що викрадач перебував весь цей час серед нас. Ой лишенько, це ж Нок міг багато чого неприємного встигнути зробити, поки йому довіряли...

Темна пелюстка чи клаптик туману миготить біля мого великого пальця, але скільки я не роздивляюся далі, нічого не вбачаю. Це була вітальна енергія чи ні?

Десь за дверима гарчить химера Нока, і тут раптово тьмяне світло стає ще тьмянішим, поки остаточно не вимикається.

— Ніч, вже ніч, — шепоче Арата і починає вкладатися спати. Мені також залишається не багато варіантів. Я швиденько вмиваюся, потім підбираюся ближче до неї, сідаю на грудку ковдр і якихось ганчірок. Якщо ніч, то й справді, потрібно відпочити. Подумаю, що робити завтра, які шанси в нас на втечу. Або можна поки що помріяти, як нас з Аратою знайдуть і врятують. Я особисто за другий варіант. Я — людина-тюлень, а не Індіана Джонс, щоб і лиходіїв карати, і справедливість відновлювати, і всіх рятувати.