Танок драконів - Джордж Мартін

— Ми знову висаджуємо дерева, але родити оливки починають лише на сьомий рік, а давати повноцінний урожай — лише за тридцять років. Як щодо міді?

— Гарний метал, але примхливий, як жінки. А от золото... золото щире. Карт залюбки заплатить вам золотом... за рабів.

— Мірін — вільне місто вільних людей.

— Бідне місто, яке колись було багатим. Голодне місто, яке колись було ситим. Криваве місто, яке колись було мирним.

Ці звинувачення жалили — надто багато було в них правди.

— Мірін знову буде багатим, ситим і мирним — і вільним. Потрібні вам раби — зверніться до дотраків.

— Дотраки полонять рабів, гіскарці їх навчають. Щоб дістатися Карта, комонникам довелося б вести своїх бранців через червону пустелю. Дорогою загинули б сотні, якщо не тисячі... й чимало коней також, тому жоден хал так не ризикуватиме. Та й ще один момент є: Карт не хотів би, щоб під його мурами вирували халасари. Сморід усіх тих коней... не сприйміть за образу, халесі.

— Коні пахнуть, але це чесний запах. Чого не скажеш про деяких можних лордів і купецьких королів.

Заро не звернув уваги на цю шпичку.

— Данерис, дозвольте мені бути з вами відвертим, як і належить другові. Вам не зробити Мірін багатим, ситим і мирним. Ви просто його зруйнуєте, як зруйнували Астапор. Ви знаєте, що на Рогах Газату була битва? Король-різник утік до себе в палац, і його нові незаплямовані теж накивали п’ятами.

— Це я знаю,— озвалася Дані: Брунатний Вен Плам прислав їй звістку з поля бою.— Юнкайці найняли перекупних мечів, і разом з ними билися два легіони з Нового Гіса.

— Два легіони скоро перетворяться на чотири, а потім на десять. Юнкай відіслав посланців у Мир і Волантис — хоче ще найняти мечників. Котячий загін, довгосписів, звіяних вітром. Подейкують, що мудре панство найняло і золотий загін.

Одного разу брат Вісерис улаштував бенкет для капітанів золотого загону в надії, що вони підтримають його боротьбу. «Вони з’їли його частування, вислухали його заклики й посміялися з нього». Дані тоді була ще зовсім маленька, але вона все пам’ятає.

— У мене теж є перекупні мечі.

— Два загони. А юнкайці, якщо доведеться, виставлять проти них двадцять. І якщо вони вирішать іти на вас війною, то виступлять не самі. Толос і Мантарис уже уклали з ними союз.

Якщо це правда, то це погана новина. Данерис відіслала у Толос і Мантарис делегації у сподіваннях знайти собі на заході друзів, на противагу ворожому Юнкаю на півдні. Посланці так і не повернулися.

— Мірін уклав союз із Лазаром.

На такі слова Заро тільки хихикнув.

— Дотрацькі комонники кличуть лазарян вівцями. Коли їх ріжуть, вони тільки мекають. Вони не воїни.

«Навіть покірний, як вівця, друг — це краще, ніж ніякого».

— Мудрому панству варто брати з них приклад. Одного разу я пожаліла Юнкай, але вдруге я такої помилки не зроблю. Якщо вони наважаться напасти на мене, я зрівняю їхнє Жовте місто з землею.

— А поки рівнятимете Юнкай, люба, у вас у тилу підніметься Мірін. Не заплющуйте очей на ті загрози, які на вас чатують, Данерис. Ваші євнухи — вправні солдати, але їх надто мало — не порівняти з арміями, які виставить проти вас Юнкай, щойно впаде Астапор.

— Мої вільновідпущеники...— почала Дані.

— Курвалі, куафери й каменярі у війнах не перемагають.

Дані сподівалася, що стосовно цього він помиляється. Колись вільновідпущеники були звичайним набродом, але вона об’єднала чоловіків призовного віку в загони й наказала Сірому Черв’якові вишколити з них солдатів. «Нехай собі що хоче, те й думає».

— Ви не забули? У мене є дракони.

— Справді? В Карті вас рідко бачили без дракона на плечі... однак сьогодні ваші прегарні плічка білі й голі, як і ваше чарівне персо, як я бачу.

— Дракони мої підросли, а плечі — ні. Вони далеченько залітають на полювання.

«Пробач мене, Газеє». Цікаво, скільки знає Заро, які плітки він чув?

— Якщо маєте сумніви, розпитайте про моїх драконів у мудрого панства Астапора...— («Я навіч бачила, як розплавилися очі рабовласника й потекти йому по щоках»).— Скажіть по правді, старий друже, навіщо ви приїхали, якщо не збираєтеся зі мною торгувати?

— Я привіз дарунок для королеви мого серця.

— Продовжуйте.

«Це що за пастка?»

— Дарунок, про який ви благали в Карті. Кораблі. У бухті тринадцять галер. Ваших, якщо вони вам потрібні. Я привів флот, який доправить вас додому, у Вестерос.

Флот! Дані на таке й не сподівалася, отож неминуче стурбувалася. В Карті Заро пропонував їй тридцять кораблів... у обмін на дракона.

— І яку ціну ви правите за ці кораблі?

— Ніякої. Більше я не хочу драконів. Дорогою сюди, коли моя «Шовкова хмара» зупинялася поповнити запаси води, я бачив, якого лиха вони наробили в Астапорі. Кораблі ваші, солодка королево. Тринадцять галер з гребцями.

«Тринадцять. Ну певна річ». Заро був одним з Тринадцятьох. Без сумніву, він переконав усіх своїх компаньйонів віддати по одному кораблю. Вона занадто добре знала купецького короля, щоб повірити, що він пожертвує тринадцять власних кораблів.

— Я мушу поміркувати. Можна мені оглянути ці кораблі?

— А ви стали підозріливою, Данерис.

«І завжди була».

— Я стала мудрішою, Заро.

— Оглядайте, скільки заманеться. А впевнившись, присягніться мені, що повернетеся у Вестерос,— і кораблі ваші. Присягніться своїми драконами, і своїм семиликим богом, і прахом своїх пращурів — і забирайтеся.

— А якщо я вирішу почекати рік чи три?

На обличчя Заро набіг сум.

— Це мене дуже засмутить, моя солодка втіхо... бо хай яка ви юна і міцна, довго ви не проживете. Не тут.

«Однією рукою він пропонує мені пряника, а другою показує батога».

— Не такі вони страшні, ті юнкайці.

— Жовте місто — не єдиний ваш ворог. Стережіться людей з холодними серцями й синіми вустами. Ще й двох тижнів не минуло відтоді, як ви відпливли з Карта, а Піят Прі вже поїхав на ваші пошуки у Пентос разом з трьома своїми приятелями-чаклунами.

Дані не так злякалася, як здивувалася.

— Тоді добре, що я відхилилася від маршруту. Пентос далеченько від Міріна.

— Це правда,— погодився Заро,— однак рано чи пізно до них долетять чутки про королеву драконів з