Легковажна наречена - Аліна Амор

Коли вчора ти сказала, що він усіх вас зачарував, у мене виникло одне припущення, і я повернувся до Служби безпеки, щоб перевірити його. Просканував ауру Крістіана і мав рацію – він виявився носієм дару чарівності.

Я ахнула:

- Це щось на зразок привороту? Він приворожив нас?

- Не зовсім так, - відповів маг. – Це родовий дар, який передається від одного носія до іншого непередбачувано, часто через покоління. Це дуже тонка та рідкісна магія. Аура носія набуває ледь помітного бірюзового відтінку, і, якщо не знати, що шукати, можна і не помітити. Дар чарівності додає людині привабливості в очах протилежної статі, її власник здається красивішим, добрішим, розумнішим ніж є насправді. Особливо сильно впливає на молодих дівчат із вільним серцем. Для людей, які закохані чи доросліші, носій дару викликає виражену прихильність. Тому, на жаль, Корделія і закохалася так бездумно, а Амалія не вірить у провину Крістіана.

- Як же розвіяти ці чари? - запитала я.

Все-таки шкода кузину хоч вона й гостра на язик гадюка.

- Дар чарівності невіддільний від людини, і, якщо носія немає поруч - чари з часом розвіюються. Головне, щоб сам зачарований хотів цього… Щоправда, носій дару може свідомо насилати морок, але діє він зазвичай недовго, поки той, хто наслав його, знаходиться поруч.

Так ось що це було! Він заморочив мені голову! І правда, поруч з Крістіаном я часто відчувала ніби дурман в голові.

Я стиснула долоні та пальці в кулачки оскільки вони засвербіли від бажання знову зламати ніс цьому красунчику. Ніколи раніше я не помічала за собою такої кровожерливості, але мій колишній підозріло часто викликав у мене темні бажання.

Та зараз не варто відволікатися на емоції, є серйозніші питання. Я заплющила очі, вдихнула, видихнула, і вже спокійнішим тоном звернулася до мага:

- Філіпе, дякую, що все розповіли і пояснили. Я вам дуже вдячна. Але що мене хвилює найбільше – як мені повернутися додому? Ви допоможете?

Граф з сумом подивився на мене.

- Еліно, хіба ти досі не зрозуміла?

- Не зрозуміла чого? – спантеличено промовила я.

- Ритуал заклику душі притягнув тебе. А це означає, що твоя душа у твоєму світі залишила тіло…

- Ну так, все вірно, я спала в літаку, - погодилась я, - Уві сні душа ж може залишати тіло, чи не так?

- Так, але зв'язок при цьому не рветься. А якщо душа прикликалася, значить зв'язок був втрачений.

- Що? - мій голос сів і питання більше скидалося на хрип.

Я була приголомшена і просто не могла в це повірити…

Філіп важко зітхнув:

- Я не знаю, що сталося у твоєму світі, поки ти спала, але твоє тіло загинуло…

Ці слова вразили мене.

- І я не можу повернутися? - прошепотіла я.

- Не можеш.

- А портали?

- Портали діють лише у цьому світі, навіть я не зможу перенести тіло в паралельну реальність.

- А як же Евелін? – я намагалася зачепитися хоч за найменшу надію.

Весь цей час я була впевнена, що вона в моєму світі на моєму місці або ще десь, і нам лише потрібно знову помінятися місцями.

- Ми віримо, що після смерті душа такої доброї людини, як Евелін, іде в кращий світ, - сказав дядько, а на його очах виступили сльози. Він різко встав і обернувся до вікна.

Я ж опустила голову і на мої руки закапали важкі сльози. Кап-кап…

Усвідомлення правди навалилося наче снігова лавина.

___________________________

Настрій розділу: Robbie Williams - The Road To Mandalay