Легковажна наречена - Аліна Амор

Я завмерла, граційно спершись рукою об перила, щоб дати можливість розглянути новий образ. Враження було передбачуваним - на обличчі нареченого відобразилось захоплення і він зізнався:

- Тобі ця сукня йде навіть більше ніж сестрі…

Я щиро посміхнулася:

- Дякую, Райане, - і кокетливо повела оголеним плечиком та ступила униз.

Поки я неспішно спускалася сходами, герцог пройшовся повільним пильним та вивчаючим поглядом по мені від маківки до кінчиків туфель, потім повернувся на й досі мокре волосся, затримався в районі ключиць, після чого на його обличчі майнуло здивування, що змінилося здогадкою, і він знову підняв очі, запитально та злегка примружившись, глянув на мене.

Ох ти ж… Він усе зрозумів. Сорочки не має, отже і всього іншого мабуть теж.

Мене кинуло в жар.

В очах ж Райана з'явився бешкетний блиск, а на губах - лукава, багатозначна і погано стримувана посмішка.

Смішно йому!

Мені знову вдалося справити враження, і знову не так як я розраховувала!

Адже я просила мене висушити! Потрібно було послухати! Що йому вартувало? Він же сильний маг, має знати якесь підходяще закляття.

Поплавала у морі на свою голову…

Але вже наступної миті цей випадок, незважаючи на всю його незручність, здався мені комічним. І як завжди, у незрозумілій ситуації, потягнуло посміятися… Та хоч над собою! У кожного свій талант, а от у Ліни Смірнової – потрапляти у безглузді історії! Сумнівний, треба сказати, талант... Тепер доведеться нам обом робити вигляд, що все гаразд і нічого особливого не трапилось.

А може зробити так щоб не зручно стало нареченому?

Мені сподобалась ця ідея.

Я повільно підійшла до дивану, вальяжно сіла на нього, і легким та витонченим рухом скинула туфлі. Вони тихо впали в обійми м’якого бежевого килима. Ну й що з того, що аристократки так не роблять? Я тільки за сьогодні скільки неписаних правил порушила, що одним менше, одним більше – справу уже не зіпсують. Ліниво підігнула під себе ноги, продемонструвавши у всій красі і стопи і щиколотки, бо чудово пам’ятала як Райан дивився на них, залипнувши, коли ми валялись на траві на скелі біля графського замку, та заховала їх під широкий поділ. Він так само як і тоді не міг відірвати погляд і свідкував зачаровано, наче його очі прив’язали за шнурочок. Ха! Так тобі і треба! Подивився та й годі!

А коли мої стопи зникли під подолом, Райан не зміг стримати ледь помітного розчарованого зітхання. Але я звичайно помітила, оскільки слідкувала за його очима з такою з прискіпливою увагою, як і він за моїми ногами.

Я тріумфуючи посміхнулась, і впевнена, що й мої очі вдоволено заблищали від такого успіху. Райан швидко підняв погляд і я зрозуміла що спалилась, бо на його вустах заграла хитра спокуслива усмішка.

Невже зрозумів що я його зваблюю? Та куди ж мені, герцоге, я ж тільки з монастиря, можна сказати наївна фіалка. І я невинно захлопала віями як опахалом щоб відвести підозри.

Але він не купився. Дракон продовжував дивитись на мене прямим і смішливим поглядом.

Погляд я не витримала, бо зрозуміла що спалюсь ще більше, тому відвела очі вліво та зробила вигляд що мені просто цікаво - що ж там на кавовому столику?

А на столику нас чекав гарячий чай з тістечками. Відверто кажучи, краще б покормив мене чимось суттєвішим і бажано з м’ясом, бо після усіх цих подій та плавання в морі, я була голодна як зграя вовків, і в мене ледь в голові не запаморочилось від одного вигляду їжі. Але що зробиш, якщо всі вважають що тендітні дівчата харчуються квітковим пилком та тістечками?

Я звичайно вихована дівчина, тому не подала вигляду, що розчарована таким пригощанням, взяла тістечко, томно сперлась на спинку дивана, відкусила, закотивши очі від задоволення та застогнала.

Так, Ліно, заспокойся, і згадай що ти монашка, а не куртизанка, та тримай себе в руках! 

Я одразу напружилась від цієї думки, і злякано відкрила очі щоб подивитись як на таке реагує Райан. А герцог тим часом так само розглядав мене, спершись ліктем на спинку дивана та ліниво посміхався. 

Мабуть так дракони дивляться на свою здобич? Чим, до речі, ці магічні істоти харчуються? Якщо вірити легендам, незайманими дівчатами здається? Чи що вони з ними робили у своїх печерах? Бо на тістечка з чаєм він навіть і не глянув…

Та й взагалі ми сьогодні розмовляти будемо чи тільки цілуватись та дивитись один на одного?

Бо бачу що герцога все влаштовує і, на відміну від мене, незручності він не відчуває.

- Райане, ти задовольниш мою цікавість? – я манірно перекинула волосся зі спини на груди, щоб хоч чимось зайняти руки і відволіктись від думок.

Він охоче кивнув.

- Розкажи, як зовні відрізнити дракона від звичайної людини, якщо він не у своїй магічній формі? - по-світськи запитала я і взяла в руки чашку з ароматним чаєм.

- Зовні ми нічим не відрізняємося від людей. Але є один секрет... - змовницьки прошепотів він.

- Який? - від цікавості я навіть нахилилася трохи ближче.