Устина - азовська відьма - Таня Мальована

— Щось ви трохи перестаралися, — вже зовсім сміялася няня.

— Мені треба на свіже повітря, — закриваючи руками обличчя сказала Калина і не дивлячись вистрибнула з карети налетівши на Радана.

Він тільки й встиг, що обхопити її талію руками рятуючи від падіння. Але відпускати не квапився.

— Ти в порядку? — стурбовано запитав чоловік.

Калина тільки похитала головою і вперлась долонями йому у груди. Відчуваючи стукіт його серця.

Вона вже бачила Радана і навіть розмовляла з ним. Але тільки у снах. У її особливих снах.

А тепер він стоїть поруч і тримає її майже в обіймах.

— Калино? — погукав Радан.

Дівчина невпевнено підвела голову і їхні погляди зустрілися. Темно зелені з блакитними.

— Ну привіт, моя шкода, — з ніжною посмішкою проговорив Радан.

І світ для них завмер.

Неясний шурхіт відволік кролика від спогадів. Примарний силует чоловіка розвіявся у повітрі. І вже за мить таємна кімната була похована за чарами.

Кролик тільки ліниво пострибав по кімнаті прислухаючись до нових голосів.

Тихі кроки лапок роздалися в кімнаті. Чорний кролик повернувся до дверей готовий захищатися.

Але перед ним з’явилася неймовірна біла кроличка з блакитними очима.

Рох так і завмер не вірячи, що бачить, тільки вусики активно ворушилися.

Кроличка рішуче пострибала прямо до нього і зупинилася перед самісіньким носом, вдивляючись в очі.

— Шкода? — несміливо запитав Рох.

— Так, Радан, — кивнула біла кроличка і ткнулася носиком в носа.

І два кролики завмерли. А над ними у денну світлі ледь виднілися два примарні силуети, що переплелися в обіймах.

Кінець