Устина - азовська відьма - Таня Мальована

Відповісти завітне «так» мене  вмовили. Але це були дуже довгі вмовляння. Згодилася тільки за умови, що весілля буде тільки через три роки.

Про пропозицію одними з перших дізналися  батьки та тітка. Срібний блиск каблучки привертав увагу. Батько тільки звісно фиркнув та викликав Богдана на серйозну розмову декілька разів. Після цих розмов мама тільки жалілися, що зранку татові не добре й коли він перестане змагатися з молоддю. Вона ж сама звістку сприйняла стійкої, але зауважила, що спочатку закінчити все навчання скласти іспити, вступити в володіння, а потім колись можна й весілля зіграти.

Про відмову від навчання розмови навіть не стояло. Богдан мене почав ганяти з усім своїм натхнення й вміннями. З ним я знову згадала, чому я ненавиджу тренування.

Ліза одразу заявила, що вона подружка нареченої й інших варіантів вона не приймає доведеться їй змагатися з тіткою Ладою, бо вона визирнула зі світу книг й заявила, що дружкою буде вона й нікого більше.

Андрій після звістки про пропозицію зник у лісах Карпат й навіть на мій день народження не з'явився відправив листівку з відбитком двох вовчих лап. Однієї великої, а іншої поменше, та ніби тендітнішої. А от до чого це я так і не зрозуміла, але намагалася його зайвий раз не турбувати.  Одна ідея в мене таки була і якщо вона вірно то я дуже рада за парубка.

Рох тільки голосно сміявся та казав, що він же говорив. А потім жалівся чому перевертні, чого я пішла вся в маму. Та чого гарна відьма не могла знайти собі доброго чаклуна, от як він при житті.

Всі довкола так активно почали планувати наше весілля. Хоча про зміну статусів ми не говорили зовсім. Мені  було добре й нареченою. Ми пізнавали та відкривали себе один для одного. Крок за кроком будували наш шоколадно букетний період. Голосно сварилися та мирилися, а ще  нам тільки залишалося часто втікати від дуже настирливих порад оточуючих. Дякуючи пану Бердяну знайшов нам прихисток на березі. Де жодне допитливе око нас не могло побачити чи винюхати.

А щоденник я таки написала й переписала рази чотири, бо великому магічному світові не зовсім потрібно знати, що відчуває закохана чаклунка.

Краще хай читають про вплив волоханців на простих домашніх пуханців й загоєння ран після їх укусів. Та щось я все більше сумніваюся, що хтось крім тітки Лади це прочитає, вона навіть приготувала місце у своїй бібліотеці.

Гуркіт та писк на кухні відволікли мене від записів та змусили спуститися в низ.

Знайомий боривітр сидів в банці зі смаколиками як у пастці, а довкола  стрибали невдоволені пуханці. Широка посмішка осяяла моє обличчя, коли я діставала птаху.

—Тільки на жабу не перетворюй, — сказав Богдан тільки но опинившись на волі й повернувши собі людську подобу.

—А так хотілося. Чого ти через вікно? — запитала я підходячи ближче.

—У тебе тут всі вектори намішані, занесло, — обіймаючи мене за талію сказав він. —Знову магічили щось?

Я тільки кивнула притискаючись до нього.

—І ще одне, ледь не забув. Привіт чаклунко.

—Привіт, — я відчувала його тепло та подих кохання розпливалося по венам розтоплюючи щастя.

Теплі губи хлопця опустилася мої вуста. Магія зшаленіла від поцілунку А я її не стримувала дала волю чарами.

Блискітки й пелюстки посипалися на наші голови.

—Це справжній моветон бути такими милими при самотньому кроликові, — роздався з порогу жартуючий голос Роха.

— Не заздри, — відказала ми одночасно й засміялися.

А дощ з пелюсток не переставав йти на кухні ще декілька днів. Змушуючи усіх домашніх погрожувати мені, що повернуть стримувальну каблучку щоб  знала, як таке творити.

Що до мене то я просто була щаслива тут і зараз бо хто його знає, що буде завтра. Та чи не змусять мене писати знову, якогось щоденника, бо я вирішила продовжити вчитися на наставника, після настирливих докучаннь одного чорного кролика.