Устина - азовська відьма - Таня Мальована

Я дивилася на них й крадькома витерла сльози. Почувши про Лізу в мене камінь з душу впав, жива.

—Доня, а ну йди до Дядька Осі треба вечерю святкову організувати.

Я мовчки кивнула й пішла на кухню де мене зустрів домовик, що хазяйнував коло продуктів.

—Чув-чув, бачив-бачив, — сказав він як тільки я відкрила рота.

—Йди до всіх, я тут сам.

— Дякую, — тихо проговорила я й пішла до інших.

—Мам, він сказав, що все сам зробить.

Стефа кивнула й махнула мені, щоб сідала десь. Я й вмостила на дивані, бо крісла вже були зайняті батьками, Богдан сидів на іншому боці від мене, а між нами вмостився Рох.

Велетень розвалився витягнули задні лапки й дивився на мене й найхитрішим виразом мордочки, його вигляд так і промовляв "Я все знаю".

От же хитрун, як тільки підслухав.

— Як ви змогли? — запитав батько Богдана.

— Не  знаю, як але нас занесло у Ирій, — подих здивування пронісся по кімнаті. Не всі здатні на таку сильну магію, але траплялося в історії декілька випадків. Після слів про потойбіччя навіть Рох підібрався й став уважним.

— Ліза поставила щити, я їх почав підсилювати захистом. Потім вибух й наша магія змінилася, чиясь сила втрутилася в наші плетіння, — блакитні очі дуже уважно подивилися на мене так, що мені стало не по собі.

—І ось ми летимо через портал й опиняємося  на полі євшан зілля, а зверху на голови сипляться мушлі

—Мушлі? — здивовано запитала Стефа й знов чомусь подивилася на мене.

—Так такі рожеві. Ми не одразу зрозуміли де ми,  але місцеві допомогли. Ось з дорогою додому прийшлося повозитися дні з три. Але ми тут, — закінчив Богдан

—Дні три!? Богдане вас не було три місяця, — повідомив батько.

—Ось про це ми якось  не подумали. Гадали, що декілька днів й порадуємо вас, бо під тим сплеском ви нас точно вважали розсіяними у молекули, — сказав Богдан й повисла тяжка пауза. Всі переварювали нову інформацію й свій стан.

—Ось чому пошукові не працювали, — радісно вигукнула я не подумавши, що про це знати мамі точно не потрібно. Важкі чари мені суворо заборонили, щоб магію не втратити.

—Устино! —гримнула мама. —Я суворо забороняла доки наслідки магічної лихоманки не зникнуть не чаклувати. Ти хочеш назавжди перегоріти, — бідкалася Стефа.

—Яка магічна лихоманка? — в’їдливим голосом запитав Богдан та пильно подивився на мене. Так що мені стало соромно під цим поглядом й я завовтузилася на своєму місці не знаючи куди діти погляд.

Від усіх небесних кар мене врятував портал що відкрився серед вітальні.

Й одна руда голова вигукнула:

—Ну що сумували?

Ліза стояла й радісно посміхалася, а за її спиною майорів силует Андрія.

Потім були радісно крики купа обіймав й неперевершена вечеря від дядька Осі де перевертні в котре заявили, що м'ясо вони смажать найкраще.

Вперше за довгий час лунав радісний сміх та жарти. Десь о півночі я взяла чашку чаю й вислизнула з альтанки пішовши на свій улюблений ґанок. Вмостившись на сходах  замислитись як все швидко змінилося та невідомо, що чекати далі. На мої плечі опустилася ковдра, а я вже знала хто це.

—Змерзнеш, відьмо, — тихо сказав Богдан й сів поруч. —Так що за лихоманка як ти її зловила?

— Мені сказали, що тебе більше немає, — відповіла я й здригнулися.

— Ти пам’ятає, що сили були майже на нулі в мене, а після маєтку Володана так і зовсім пару краплин, я їх в загальне плетіння кинула, а ніхто й не пізнав. Батькам ні слова про це не сказала, а коли тато повідомив так і почалося. Сили звідусіль потягнула, а біль, що всередині зародилася переварити не змогла, — тихим голосом розповіла я про те, що відчувала.

Тепла рука опустилася на мої плечі й притисла по ближче до себе підтримуючи.

—Я кохаю тебе, — ледь чутно сказав хлопець а в мене всередині все закипіло від радості.

—І я тебе.

—Так що ти відповіси на моє питання?

—Хм, на яке з? Як що про мушлі в Ирії, то я рада що моя магія втрутилася, та я тоді захист ставила й не жалкую, що витратила все, — заключила я.

—Ось так. Тепер спробуємо по новому, — хитро сказав перевертень.

—Устино азовська відьма, — почав він.

—Майже азовська, — влізла я.

— Не перебивай, — шикнув він й легенько стукнув мене по кінчику носа.

—Устино, чи станеш ти моєю нареченою? — запитав Богдан знову.

Я уважно дивилася на нього в світлі від будинку на його серйозне обличчя скуйовджене волосся й такі зосереджені очі.

Відставивши чашку й повернулася  до нього, нахилившись майже торкаючись губами губ та цілуючи  видихнула одне тихе :

—Ні, — та розсміялася, як та справжня відьма